Соціально-філософський аналіз поняття "самосвідомість" як іманентної властивості особистості. Роль самосвідомості у процесі націогенезу. Аналіз національного як компоненту самосвідомості особистості. Виявлення чинників його прояву у поліетнічному соціумі.
Аннотация к работе
Як відроджується і формується їхня національна самосвідомість в сучасних складних і суперечливих умовах, які шляхи і засоби вони обирають для національного самоутвердження і самореалізації - ці та інші питання роблять проблему утвердження і прояву національного у самосвідомості особистості поліетнічного соціуму на даному етапі особливо актуальною, адже кожний період становлення суспільства і особливо періоди соціальних і політичних зламів позначаються певними особливостями. Соціально-філософське осмислення усіх граней і аспектів цих особливостей дасть можливість на теоретичному і практичному рівнях розробити підґрунтя для вирішення багатьох соціальних проблем, від яких у великій мірі залежить буття людини, уникнути конфліктних ситуацій, створити необхідні умови для розвитку культури національних меншин, відродження і формування їх національної самосвідомості, яка виступає одним із суттєвих чинників утвердження національної меншини в якості рівноправного субєкта поліетнічного соціуму. Починаючи від тези Сократа “Пізнай себе” проблема взаємозвязку свідомості і самосвідомості проходить через філософські концепції Платона, Аристотеля, Демокріта, Декарта, Бекона, Локка, Канта, Гегеля, Ніцше, Фрейда, Ортега-і-Гассета, Шпенглера та інших зарубіжних філософів, розглядаючись то в межах “душі” людини, то в системі “Я”, то через визнання Бога найвищою субстанцією і зведення свідомості і самосвідомості до звичайних психічних процесів. Дана проблема знайшла широке висвітлення у працях вітчизняних філософів, які розробляли методологічні засади її дослідження, аналізували і систематизували в історико-філософському аспекті різні точки зору, висловлювали своє бачення сутності свідомості і самосвідомості (П. Як один з основних чинників становлення нації, зокрема української, розглядали національну самосвідомість О.У першому розділі “Національне - елемент самосвідомості людини” розглядаються теоретично-методологічні засади досліджуваної проблеми, визначаються основні ознаки національного як структурного компонента самосвідомості особистості, простежується роль самосвідомості у націогенезі взагалі і українського народу - зокрема. Він вважав, що людина повинна здійснювати свою поведінку на основі істинних знань, які слід шукати у собі, адже безсмертна душа людини здійснює повне коло “космічних перетворень”, у процесі яких набуває три основні види знань: фактичні (знання про те, що є), нормативні знання (якими повинні бути речі) і знання, яких повинна дотримуватися людина. Платон розглядав свідомість і самосвідомість людини в світлі власної теорії ідей, вважаючи, що людина існує між світом ідей і світом чуттєвого сприймання, тобто душа людини, яка існувала до народження і існує після смерті, належить до світу “вічних” ідей, а фізичне тіло - до почуттєвого світу. В античній філософії утвердилося розуміння однієї з основних функцій самосвідомості людини - здатності осмислювати себе як частину обєктивної реальності, хоч саме поняття “самосвідомість”, як філософська категорія, тоді ще не вживалося. У дисертації акцентується, що свідомість поступово стала визначатися як ставлення “Я” до предметів і явищ навколишнього світу, а самосвідомість - як свідомість про себе як субєкта і обєкта свідомості.У першому підрозділі “Поліетнічний соціум як суспільний феномен” за основу взято визначення соціуму як предметного буття людини, її існування в предметному середовищі, в культурі, які виступають засадами спілкування людей, їх самоосмислення і самовизначення. Однак, суспільства, до складу яких входять різні етнічні групи, національні меншини, доцільніше розглядати як поліетнічний соціум, що сприяє виявленню тенденцій і закономірностей, які проявляються в різні періоди його функціонування. Характеризуються тенденції розвитку поліетнічних соціумів, які мали місце у світовій практиці: пробудження національних рухів за відстоювання національної незалежності, зародження націй-держав, з одного боку, а з другого - ломка національних перегородок і стирання національних відмінностей аж до повної асиміляції. Аналізується практика формування поліетнічних соціумів за принципами “нація-держава”, коли пріоритет надається одній нації - корінній, і “держава-нація”, коли усі етнічні групи, національні меншини і корінна нація користуються рівними правами і можливостями. У дисертації простежуються зміни в суспільстві за умов розпаду поліетнічного соціуму у будь-якій державі, коли утворюються його нові типи, а сам цей процес часто супроводжується посиленням прагнення націй, етнічних груп до самовизначення, самоутвердження включно до утворення “націй-держав”, що інколи викликає гострі міжнаціональні конфлікти.Здійснене дослідження дає можливість в узагальнено-теоретичній формі зробити такі висновки: 1) сучасний період суспільного розвитку характеризується посиленим формуванням на пострадянському просторі нових незалежних держав, серед яких і Україна, що викликало активні міграційні процеси, які в свою чергу вплинули на утворення нових поліетнічних соціумів, появу