Дослідження соціально-філософських аспектів самовизначення українського народу. З’ясування моделей самоорганізації української нації. Розкриття ментальних особливостей вітчизняної еліти та визначення її впливу на процес українського націєтворення.
Аннотация к работе
Процес національного самовизначення народів Східної Європи позначився на українських теренах проблемою невизначеності мети існування українства та пошуку ним свого місця в сучасному культурно-цивілізаційному світі. Національне самовизначення українського народу відбувається під впливом перервності державницьких традицій, що, як наслідок, продукує невпевненість, нерішучість дій еліти на шляху до самоствердження нації. Українське національне відродження як титульного етносу, так і інших етнічних спільнот не супроводжується консолідацією ні на загальнодержавному рівні, ні всередині "етнічного ядра" самих українців. Простежуються ознаки організації етнічних спільнот в Україні на основі конкуренції у різних сферах суспільного життя: політичній, економічній, культурній, інформаційній, професійній та ін. Вищезазначене обумовлює пошук перспективних моделей національного самовизначення українського народу з огляду на комплексне врахування етнонаціональних чинників.У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади дослідження національного самовизначення українського народу" - аналізуються публікації за темою дисертаційного дослідження, визначаються базові поняття, методологічні підходи, за допомогою яких здійснено науковий пошук. "Національне самовизначення народу: особливості соціально-філософського дослідження" висвітлюються різні підходи щодо аналізу національного самовизначення народу, зясовуються чинники, які розкривають особливості розвитку етнонаціональних спільнот, а також уточнюється понятійно-категоріальний інструментарій дослідження. На підставі термінологічного аналізу, який передбачає уточнення змісту та обсягу таких понять, як "етнос", "етнічність", "нація", їх місця в понятійному апараті соціальної філософії, розкрито сутність національного самовизначення народу, а саме: проаналізовано біологічну (Л. "Методологічні засади дослідження" розглядаються принципи та методи дослідження національного самовизначення українського народу, на основі яких реалізуються мета і завдання дисертаційної роботи. У другому розділі - "Етнонаціональні чинники в національному самовизначенні українства" - визначаються загальні тенденції і особливості етнонаціонального розвитку українського соціуму; аналізуються основні чинники, які обумовлюють характер процесу національного самовизначення українського народу; розкривається ментальна складова самоорганізації українства і функціонування владної еліти.Дослідження проблеми національного самовизначення українського народу на основі комплексного міждисциплінарного аналізу, на підставі якого зясовуються перспективні моделі самоорганізації української нації, дає можливість зробити такі висновки. Системний аналіз наукових праць за темою дослідження засвідчив, що національне самовизначення народу: по-перше, має багатоаспектний характер і в контексті соціально-філософського аналізу потребує міждисциплінарного підходу на основі узагальнення напрацювань з різних галузей наукових знань; по-друге, етнонаціональні чинники є детермінантами національного самовизначення українського народу, які характеризують засади самоорганізації українства і визначають моделі його самовизначення; по-третє, дослідження національного самовизначення народу ґрунтується на врахуванні ролі етнонаціональних чинників у моноетнічних та поліетнічних спільнотах; по-четверте, багатоаспектність впливу етнонаціональних чинників, їх функціональна повязаність потребують комплексного підходу до аналізу етнонаціонального буття народу; по-пяте, залишається мало зясованою роль етнонаціональних чинників в українському націєтворенні. Критеріями поліетнічності суспільства, які зясовані дисертантом, є: по-перше, відсутність чисельного домінування однієї етнічної групи над іншими; по-друге, наявність на території країни ареалів розселення декількох етносів, які мають компактні місця проживання; по-третє, претендування на статус націєтворчих хоча б двох етносів; по-четверте, існування територіальних автономій; по-пяте, наявність політичних, соціокультурних, релігійно-конфесійних суперечностей між найбільш впливовими етнічними групами. Іноетнічний чинник як характеристика життєдіяльності етнічних груп (ментальність, традиції, спосіб життя тощо), що не належать до титульного етносу, але впливають на процес націєтворення, обумовлює реалізацію поліцентричної моделі національного самовизначення українського народу. Актуалізація впливу іноетнічного чинника на національне самовизначення українського народу детермінована слабкістю механізмів національного самозахисту титульного етносу (стосується мови, культури, статусу, представництва інтересів тощо) та відсутністю засобів адаптації іноетнічних груп до умов української державності.