Сутність та теоретичні засади дослідження національних моделей економічного розвитку країн. Азійські моделі економічного розвитку. Особливості трансформації економіки Китаю. Бенчмаркінг інноваційного розвитку, шляхи підвищення конкурентоспроможності.
Аннотация к работе
Курсова робота на тему: Національна модель економічного розвитку Китаю План Вступ 1. Національна модель економічного розвитку КНР 2.1 Особливості трансформації економіки Китаю 2.2 Бенчмаркінг інноваційного розвитку Китаю 3. Виникнувши в 1949 р., сучасна Китайська Народна Республіка пройшла через ряд драматичних етапів у своїй історії, включаючи руйнівну «культурну революцію», щоб в кінці 1970-х рр.. розпочати внутрішні соціально-економічні реформи, які на початку 2000-х рр.. вивели країну на траєкторію одного з лідерів світового економічного розвитку. Посилення ролі країн Азії, а особливо, Китаю у світовому господарстві не може залишитись поза увагою. Китайська економіка стає потенційним лідером на світовій арені та має доволі значний вплив як на окремі країни, так і на світове господарство в цілому. В даний час за деякими оцінками економіка КНР складає 45% економіки США. Мальтус, Д. Рікардо, Н В. Сеніор, Ж. Б. Сей, згодом Дж. Ст. Ця класифікація поділяє 160 країн світу по даним за 2010 р. на три групи: - розвинуті країни (35 країн); - країни з перехідною економікою - від командно-адміністративної до ринкової (18 країн); - країни, що розвиваються (107 країн). Група розвинутих країн (developed economies) включає 27 країн-членів Європейського Союзу та три країни, які не входять у дане співтовариство (Ісландію, Норвегію і Швейцарію), а також пять найбільш потужних національних економік у інших частинах світу (Австралію, Канаду, Нову Зеландію, Сполучені Штати Америки, Японію). За останні десять років до складу ОЕСР було прийнято Туреччину, Мексику, Ізраїль, Південну Корею[34;c.20]. Країни, що розвиваються (developing economies), утворюють найчисельніше угрупування і за методикою ООН виділяються по регіонам: 24 країни у Латинській Америці і Карибському регіоні, 51 країна у Африці, 13 країн у Східній Азії, 6 країн у Південній Азії і 13 країн у Західній Азії. Поряд з недостатньо розвинутими країнами є дві підгрупи країн, які за рівнем ВВП на душу населення могли б входити до групи розвинутих країн. По даним за 2009 р. на основі Атласної методики Світового банку 160 країн світу було поділено на такі групи: 1) країни з низьким доходом - 35 країн з доходом на душу населення, який не перевищує 995 дол.; 2) а) 41 країна з доходом на душу населення від 996 до 3945 дол.; б) 36 країн з доходом на душу населення від 3946 до 12195дол.; 3) 48 країн з доходом на душу населення, який перевищує 12196дол. Україна належить до групи країн з нижчим середнім доходом і її позиція не змінюється протягом усіх років незалежності. Газета Wall Street Journal і дослідницький центр Heritage Foundation розробили Індекс економічної свободи (ТЕС), який базується на 10 індексах (свободи бізнесу, свободи торгівлі, податкової свободи, свободи від уряду, грошової свободи, свободи інвестицій, фінансової свободи, захисту прав власності, свободи від корупції, свободи трудових відносин). По даним за 2011р. провідні позиції за ІЕС обіймали такі країни, як Гонконг (89,7), Сінгапур (87,2), Австралія (82,5), Нова Зеландія (82,3), Швейцарія (81,9), Канада (80,8), Ірландія (78,7), Данія (78,6), США (77,8).