Характеристика загальних рис національної економіки. Інституціональний зміст та форми прояву владних відносин. Праця як базисний економічний інститут. Індивідуалістичний підхід в теорії суспільного добробуту. Теорія суспільного прогресу та егалітаризм.
Аннотация к работе
Тема НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА 1. Теоретичні підходи до визначення поняття національної економіки Існують різні теоретичні підходи до визначення національної економіки. В сучасній економічній науці Заходу національна економіка ототожнюється з національним ринком. На думку відомого економіста, лауреата Нобелівської премії В. Леонтьєва, А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мілль створили велику теоретичну будову, що заснована на понятті національної економіки як системи, що схильна до саморегуляції та складається із багатьох різноманітних, але взаємоповязаних видів діяльності та субєктів господарювання, що виробляють і споживають. Наприклад, на таких засадах Л. Вальрас розробив свою теорію загальної ринкової рівноваги. Однак в умовах різкого підвищення ролі держави після економічної кризи 1929 - 1933 років саме таке розуміння національної економіки не повністю відповідало новим реаліям. В сучасних умовах, незважаючи на критику державного втручання в економічні процеси, видатні представники неокласицизму Ф. Хайєк і М. Фрідмен вважають, що державі необхідно не тільки виконувати роль «нічного сторожа», а й встановлювати «правила гри» субєктів ринкової економіки. Національна економіка розглядається марксистами як система виробничих відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну й споживання результатів діяльності людей, а також ефективного використання ресурсів, з властивими їй цілями розвитку виробництва, формами його організації і господарювання. У ході наукових дискусій сформувався ще один підхід до визначення національної економіки. Наприклад, відомий творець «німецького дива» 1948 - 1956 років Л. Ерхард у книзі «Добробут для всіх» досліджує саме національне народне господарство, проблеми переходу від тоталітарної, примусової до ринкової економіки. Народне господарство - продукт історичного розвитку, поглиблення суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва. Воно являє собою сукупність всіх галузей і регіонів країни, обєднаних в єдиний організм різноманітними економічними звязками. В національній економіці в нерозривному комплексі виступають виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ, послуг і духовних цінностей. Національній економіці, як цілісному організму, властиві наступні основні ознаки: 1) загальний економічний простір, що характеризується: а) єдиним економічним законодавством; б) єдиною грошовою одиницею; в) загальною грошово-кредитною і фінансовою системами; 2) наявність тісних економічних звязків між субєктами господарювання на основі поділу праці; 3)територіальна визначеність із загальним політичним та економічним центром, який виконує регулюючу та координуючу; 4) загальна система економічного суверенітету. Головними з них є господарські одиниці, домогосподарства й держава. У національній економіці кожний субєкт, чи то господарство, фірма, регіон або держава, включаючись до економічного простору, має свій інтерес. У складі приватного сектора виділяють: а) домогосподарства, як одержувачів доходу і витратну групу; б) ділові одиниці (підприємство, фірма, галузь). Державний сектор може бути представлений державними підприємствами, органами влади та управління. Технологічна багатоукладність національної економіки України визначає процеси формування дрібнотоварного і приватнопідприємницького укладів, де домінують відповідно приватна власність без використання та з використанням найманої праці, а також колективного і державного укладів (секторів) з властивою їм колективною та державною власністю відповідно. Названі цілі досягаються через застосування певних інструментів макроекономічного регулювання, якими є: 1) фіскальна політика (оперування державним бюджетом через податкову систему і витрати держави); 2) грошово-кредитна політика (контроль за грошовою пропозицією через ставку процента, резервну норму та інші інструменти); 3) політика регулювання доходів (від вільного встановлення заробітної плати і цін до декретного контролю); 4) зовнішньоекономічна політика (торговельна політика, регулювання обмінного курсу). Загальним і кінцевим результатами функціонування національної економіки є приріст національного багатства, обсягів прибуткових і потрібних суспільству товарів і послуг, найефективніше використання обмежених людських і матеріальних ресурсів. 3. Своєрідність економічної діяльності в рамках кожної країни обумовлена багатьма факторами: наявністю природних ресурсів і певних кліматичних умов, величиною національного багатства демографічною структурою суспільства, особливостями національного менталітету, особливостями політичного, державного і суспільного устрою. Різноманітність світу за національним складом, соціально-культурними особливостями збагачує його як спільну систему. Проте окремі країни можна згрупувати за деякими важливими спільними характеристиками. Наприклад, за розмірами території (великі, малі, держави-карлики), за чисельністю населення, за соціально-політичним устроєм (монархії, республіки), за рівнем економічного розвитку, за географічним положенням. Але виокремлюються країни,