Особливості рецепції Є. Маланюком явищ та персоналій літератури, основні критичні та естетичні позиції його творчості. Взаємовідношення теоретичних засад і поетичної практики автора, місце і значення його діяльності в українській літературознавчій думці.
Аннотация к работе
Відповідно, не існує визначеного переліку характеристик, за якими літературу слід конституювати як національну, тим паче, що маємо ряд авторських інтерпретацій про сутність таких ознак. Саме міжвоєнний час загострив на Україні питання національного як феномену екзистенційного, зумовлюючи потребу збереження власної ідентичності (цілісності або, за Маланюком, «психічної повноти») у світі «розщепленої свідомості». Маланюк писав: «…Боротьбі за національне визволення мусить товаришувать боротьба за визволення психологічне, за створення суверенної української індивідуальності». Творчість відомого українського письменника Євгена Маланюка демонструє один з найяскравіших зразків цілеспрямованої переоцінки попередніх та моделювання модерних критично-художніх концептів. Маланюк ілюструє неординарний літературний проект формування національної культури, відкритий до різних методологічних трактувань, осмислюючи національний літературний процес у напрямку обґрунтування національної ідеї як естетичного та ідеологічного феномену.У другому розділі «Специфіка літературно-критичної практики Євгена Маланюка» йдеться про загальні принципи його критики, літературознавчих і культурологічних студій, що позначилися на розумінні національної ідентичності літератури. Маланюк приймає такий принцип, згідно з яким жанр літературної критики є перш за все творчістю. Донцов) свідомість зумовили як літературні, так і суспільно-політичні погляди Маланюка. Простежуючи сучасні йому тенденції літературного руху, Маланюк констатує й відкидає тип життєписів, орієнтованих на масовість з метою наближення митця до пересічного читача. Третій розділ «Принципи означення та інтерпретації національної ідентичності літератури в концепції Євгена Маланюка» складається з трьох підрозділів.