Генеза теорії архітектури з національних питань та періодизація її розвитку. Поетапні постулати з питань національної своєрідності архітектури та чинники, що їх обумовили. Тенденції розвитку архітектурної практики з ознаками національної своєрідності.
Аннотация к работе
Особливо яскравим у таких пошуках був період 1903 - 1917 рр. В процесі розвитку самобутньої архітектури на Україні суттєву роль відігравали теоретичні узагальнення з питань національної своєрідності архітектури, і їх вплив на практику, вірніше, взаємовплив теорії і практики. Актуальність підтверджується ще одноманітністю архітектури сьогодення, запозиченням архітектурних рішень з іноземної практики, що нівелює архітектуру не тільки в межах України, але й на європейському континенті. Разом з тим пошук національної своєрідності архітектури має не тільки естетичне і політичне значення, але й економічне, оскільки буде сприяти розвиткові туризму в країні. Особливої актуальності проблема національної своєрідності архітектури набуває в період становлення і розвитку незалежності України, яка повинна мати не тільки державну українську мову, але й архітектуру, відзначену колоритом народного мистецтва. В контексті проблематики передбачено вирішити такі завдання: визначити генезу теорії архітектури з національних питань та періодизацію її розвитку;В Україні перші теоретичні узагальнення з питань національної своєрідності архітектури були висловлені на початку ХХ ст. славнозвісними художниками і мистецтвознавцями (Г.В.Васильківський, Г.Лукомський, О.Сластіон, І.Труш), архітекторами (В.Кричевський, Д.Дяченко, П.Альошин, К.Жуков, І.Левинський, О.Лушпинський, О.Молокін, С.Тимошенко). В 60-ті роки, коли художники-монументалісти в синтезі мистецтва і архітектури відтворили певні національні риси (Г.Зубченко, А.Горська, А.Рибачук, О.Рапай, О.Мельниченко та інші) зявилась велика кількість теоретичних робіт відносно синтезу мистецтв (І.Азізян, М.Алпатов, Р.Бушвидас, І.Воєйкова, О.Габричевський, Н.Гаркуша, М.Гінзбург, В.Куцевич, Л.Міляєва, Л.Жоголь, П.Попова, Г.Скляренко, А.Ревенко та інші). Аналіз історіографічних матеріалів дав можливість визначити генезу теорії архітектури з національних питань та встановити періодизацію її розвитку і особливості (схема 1). У другому розділі “Теорія архітектури з національних питань першого періоду розвитку” (1903-1917 роки) розглянуті чинники, що вплинули на розвиток теорії архітектури з національних питань і обумовили основні постулати теорії архітектури і вплив її на практику першого періоду розвитку. Головними чинниками розвитку теорії і практики національної спрямованості архітектури в другому періоді були: задана ідеологічна установка на засвоєння спадщини; розвиток досліджень і публікації з історії архітектури, особливо епохи бароко, необарокові споруди 20-х років, творча спрямованість майстрів архітектури в пошуках національної своєрідності, пафос перемоги у Вітчизняній війні.На основі проведених у роботі досліджень вперше розкрито еволюційний розвиток теорії архітектури з національних питань та взаємовплив теорії і практики, введено в науковий обіг нові систематизовані матеріали, достовірність яких базується на аналізі існуючих літературних джерел і архітектурної практики. Показано практичний досвід архітектурної творчості, де розкривається морфологія національних ознак, що має практичне значення для сучасних та перспективних пошуків народностильової або необарокової архітектури. За критичним аналізом літературних джерел виявлено генезу теорії архітектури з національних аспектів та особливості її періодизації, які полягають в тому, що розвиток теорії має дискретний характер і не збігається з загальноприйнятою періодизацією історії архітектури за ідентичний період. Встановлено, що теорія архітектури, де розглядаються питання національної своєрідності, має такий хронологічний поділ: І період - 1913-1917 рр.; ІІ період - 1932-1954 рр.; ІІІ період - 1970-1990-ті рр. Як свідчить історичний аналіз, національні особливості в архітектурній практиці виникають внаслідок відображення соціальних явищ, які проявляються спонтанно у творчості архітекторів певного народу в рамках різної стильової спрямованості.