Висвітлення використання народної пісні як джерела української музичної культури у творчості вітчизняних композиторів. Обрядова й календарна поезія в народних піснях. Народно-пісенне багатоголосся. Творчість Березовського, Бортнянського, Веделя.
Аннотация к работе
Вивчення використання народної пісні у творчості композиторів-класиків сприяє накопиченню, систематизації обсягу наукової інформації про неї, а також розвитку української музичної культури в цілому. Вишневського, вивчення вітчизняної історії в поєднанні із засвоєнням скарбів рідної мови, звичаїв і традицій, й особливо народної пісні, стало благодатним для справи культивування так званого «стихійного патріотизму» [2, с. Тенденція звернення вчених щодо використання народної пісні у творчості вітчизняних композиторів знайшла своє відображення в багатьох працях. Під впливом православної культурної традиції на зламі XVI й XVII ст. в Україні формується багатоголосий, або партесний, спів, який суттєво вплинув на становлення, стилістику й композицію духовного концерту, псалмів і кантів. Зазначений вище твір складається з шести частин, у яких довільно поєднані барокові жанри та форми на основі мелодики популярних народних пісень: імпровізаційна Прелюдія («Хлопче-молодче») з етюдною шопенівською фактурою й мелодією у середньому голосі; наспівна Куранта («Помалу-малу, братику, грай») у дусі мендельсонівських «пісень без слів»; віртуозна Токата («Пішла мати на село» (Гречаники)) з ефектною технікою повторень; траурна Сарабанда («Сонце низенько, вечір близенько»), пронизана пунктирами барокового «мотиву кроку» і нетиповою гармонізацією мелодії з фригійським тетрахордом у басі; грайливий ґавот («Ой чия ти, дівчино, чия ти») з імітацією клавесинового звучання засобами фактури та артикуляції; грайливе Скерцо («Та казала мені Солоха»), стилізоване під барокову клавірну музику з дисонантними секвенціями a la Д. Скарлатті.