Особливості побуту східних слов"ян. Загальні риси релігійних вірувань. Уявлення східних слов’ян про небесний світ. Комплекс обрядів, пов’язаних зі смертю небіжчика. Антисвіт в язичницькій свідомості. Народні традиції та фольклор східних слов’ян.
Аннотация к работе
Східнословянське язичництво, безумовно, виникло й розвивалося на своїй власній, самобутній основі, разом з тим воно не було замкнутою метафізичною системою і значною мірою відчуло на собі ідеологічний вплив сусідніх етнічних груп. Таким чином, аналіз уявлень східних словян про потойбічний світ повинен допомогти зясувати розвиток та головні напрями зовнішнього культурного впливу на архаїчну культуру Київської Русі.Словяни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Звідси на початку VII ст.вони стали розселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі угро-фіннів до Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселення сягали р. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани, куди словян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією словяни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники. Намагаючись установити якомога найдавніший родовід словянського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні словяни (чи їхні прямі предки - анти) були корінним населенням регіону.Все життя словян пронизувала віра у втручання надприродних сил, залежність людей від богів і духів. Найбільше вражали словян явища природи, повязані з виявом сили та міці: блискавка, грім, сильний вітер, палахкотіння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки і грому, який, як і всі інші боги, втілював у собі добрий і злий початок: він міг уразити людину, її житло блискавкою, але водночас він, згідно з міфом, переслідує Змія, який переховується в будь-якому предметі, наздоганяє і вбиває його. Не менш сильними і грізними були Сварог - бог вогню; Стрибог - бог вітрів, який втілює стріли і війну; Даждьбог - бог успіху, який ототожнювався з сонцем; Хорс - бог сонця (іноді місяця); Симаргл - бог підземного світу, як він здебільшого трактується. У пантеоні східнословянських божеств, на відміну від давньогрецького та давньоримського, було порівняно мало богів, які безпосередньо втілюють інтереси і заняття людини.Комплекс звичаїв та обрядів повязаних зі смертю небіжчика, підготовкою місця поховання, одягу, поховальної споруди, засобів доставки тіла небіжчика до місця поховання складав перший обовязковий етап переходу небіжчика до потойбічного світу і був покликаний захистити живих людей від шкідливого впливу мерців, змилостивити померлого, замінити ритуальними діями людську жертву, а також підготувати все необхідне для наступного етапу поховального культу. Поминальний ритуальний комплекс, складався з системи звичаїв та обрядів, направлених на вшанування памяті небіжчиків. Першу групу складають ритуальні дії, повязані з вшануванням памяті конкретної, нещодавно померлої людини. Звичайно, ці обряди мали місце в певні дні, повязані з датою смерті небіжчика. Головною ж метою даних обрядів було намагання налагодити механізм впливу на навколишню природу, з якою були нібито повязані берегині-небіжчики.Головним провідником небіжчика до “небесного світу” було кремаційне багаття. Воно повинне було забезпечити, по-перше, очищення померлого від всього лихого, що супроводжувало його протягом життя, по-друге, розділення його тіла на дві відокремленні субстанції - легку повітряну істоту - дух, який мав потрапити в “небесне царство” разом з димом від кремаційного багаття і кальциновані кістки (або костії, які нібито потрапляли у “антисвіт”). Похідним від культу кремаційного багаття-посередника між двома світами були культи вогневого птаха-півня, крука та чарівного коня.Антисвіт в архаїчній уяві східних словян дохристиянської доби відділявся від реального світу сакральним колом, яке повинно було оберігати живих людей від негативного впливу мерців. З уявленням про просторову межу між двома світами був повязаний культ язичницьких духів - берегинь. Порушення живими людьми священного кордону, який відділяв реальний світ від потойбічного, мало привести, в язичницькій свідомості східних словян, до загибелі святотатця. Це дозволило зробити висновок, що “антисвіт” або “підземний світ мертвих”, куди потрапляли кальциновані кістки покійників у свідомості давніх словян-язичників складався з групи могильників, розташованих в тій місцевості, де колись жив померлий. Традиційні уявлення східних словян-язичників ІХ-ХІІІ ст. про антисвіт відбивають соціально-економічні відносини, притаманні первісно-громадському суспільству докласової доби, тобто в кордонах антисвіту повинна була існувати загальна соціальна та економічна рівність.Отже, поховання померлого було першою детермінованою сходинкою загальної ініціації переходу небіжчика до царства мертвих. Від реалізації даних обрядових канонів залежало наступне існування безсмертних сутностей небіжчика у небесному “вирії” та підземному “антисвіті”. Універсальний акт обряду трупоспалення включав розкладення померлого на дві окремі субстанції - кістки та духовну сутність небіжчика. Кальциновані кістки повинні були відправитись у антисвіт та продов
План
План
Вступ
1. Особливості поширення та ладу східних словян
2. Загальні риси релігійних вірувань східних словян