Усна неказкова історична проза як один з найбільших складових елементів фольклору, що не втрачає актуальності за умови постійної видозміни її жанрового складу. Дослідження специфічних особливостей стаціонарного методу збирання фольклорного матеріалу.
Аннотация к работе
Максимович увів викладання курсу фольклору й започаткував традицію залучення до збирання усної народної творчості студентів. Упродовж останніх років, визначаючи тематику фольклорних практик, ми віддаємо перевагу народній прозі, бо пісні ще мають значно більшу потенцію до виживання, рано чи пізно все-таки виринають з глибин, а оповіді, що переважно одноразові, швидко відходять у небуття разом із їхніми носіями [4]. Із політичних причин було заборонено збирацьку й наукову роботу, яка торкалася дражливих тем першої половини XX ст., зокрема, продрозкладки 1918-1921 рр., штучного голоду 1921-1923 рр., заходів суцільної колективізації 1927 р., процесу масового розкуркулення 1927-1930 рр., Голодомору 1932-1933 рр., "куркульської операції", сталінських репресій 1937-1938 років, голодних 1946-1947 років, багатьох інших подій суспільного значення, що спричинювали фізичну й моральну руйнацію українства, таких, як винищення українського кобзарства, розстріл у 1933 році безпритульних дітей, репресії проти служителів церкви, руйнування церков, вилучення церковних цінностей тощо. Тому аж до початків української державності розповіді про побачене й пережите, та й взагалі будь-які згадки про "дражливі" події були втаємниченими й оприлюднювалися в колі "своїх", здебільшого в межах сімї та родини, передавалися від покоління до покоління в усній формі, набуваючи при цьому ознак фольклорного наративу. Замовчування та недостатнє висвітлення трагічних для українців подій першої половини XX ст. не дає змоги прорахувати ймовірні реалії сучасної політики "дружньої" держави, яка свого часу знищувала українців голодом, а тепер нівечить українську державність за допомогою зброї.