Народні джерела національної самобутності української літератури 70–90-х років ХІХ століття - Автореферат

Сутність цих суперечностей виявляється в тому, що таке формування одні вчені (О.Забужко, Т.Гундорова, С.Павличко) вбачають у спрямуваннях на новітнє зарубіжне літературознавство, інші (Д.Наливайко, О.Пахльовська, Л.Мороз, Я.Поліщук) - у вивченні української літератури як явища світового письменства у спадкоємних взаємозвязках та взаємозумовленостях, у типологічних зіставленнях з літературами інших народів, ще інші (І.Денисюк, Т.Салига, Л.Сеник, С.Андрусів, І.Руснак, П.Іванишин) - у зясуванні тих проблем, які визначають національні особливості нашого письменства, а відтак і діалектики історико-літературного поступування. Своєю чергою розвязання цих проблем викликає необхідність зясування змісту таких ознак і понять, як “національна література”, “національна самобутність літератури”, “національна картина світу”, “національний тип героя”, “національний тип взаємозвязків людини і світу”, а також особливостей світогляду українського народу в їх взаємозвязках з теорією нації, проблемами художньо-естетичного поступу нашого письменства, смислових полів у народному, особистісно-авторському світогляді та художньому творі і т.д. Своє призначення, на думку вченого, національна література може виконати за умови, коли вона, по-перше, буде цілісним, довершеним естетичним утворенням, тобто мистецтвом справді високого рівня, по-друге, виражаючи ідеї, сама стане ідеєю, відкриватиме світові націю, утверджуватиме її у цьому світі, по-третє, національна література, і як мистецтво, і як ідея, обєднуватимуться одне в одному, виражатимуть одне через інше гармонію усіх її складових. Література ж як форма національної свідомості, спосіб самоздійснення нації, має зображувати і ті, й інші, зображувати їх у єдності суперечностей, гартувати волю до боротьби зі слабодухістю, байдужістю, запроданством, виводити націю із пекла братовбивчих війн, морального, духовного, соціального та історичного винародовлення на шлях свободи і незалежності, утверджувати наші національні цінності як цінності загальнолюдські, загальнозначимі. Виходячи з досліджень взаємозвязків літератури і читача (Б.Грінченко, І.Айзеншток, Г.Сивокінь), дисертант по-новому прочитує такі твори, як “Не зрозуміли” Д.Марковича, “Арсен Яворенко” Б.Грінченка, “Семен Жук та його родичі”, “Юрій Горовенко” О.Кониського, “Хмари” І.Нечуя-Левицького та інші і доходить висновку, що їх автори спрямовували свої художні пошуки, виходячи із завдань часу, а саме з формування основ духовного світу нації, з пробудження у свідомості мас приспаної російським царизмом волі до боротьби за свою людську і національну честь і гідність, з природного потягу до свободи і волі, з потреб та світогляду свого читача, з рівня та особливостей сприйняття ним змісту того чи іншого образу, твору, пропагованих у них ідей загалом.У “Вступі” обґрунтовано актуальність, мету і завдання дослідження, зясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення, окреслено принципи добору фольклорного, а ще ширше - народознавчого - та літературного матеріалу, проаналізовано концептуальні теоретичні джерела роботи.Аналіз народнопоетичних уявлень про природу та особливостей їх художнього освоєння в писемній літературі засвідчує, що на відміну від ранніх етапів становлення народного світогляду, коли довкілля характеризувалося повною владою природи над нею, елементарністю і стандартністю первісних уявлень та понять, відсутністю індивідуально-особистісного начала у її пізнанні та освоєнні, таємничістю, загадковістю і непізнаваністю предметів та явищ, їх одушевленням у писемній літературі (наприклад, поема “Довбуш” Ю.Федьковича), людина тепер виходить з-під повної влади цієї природи, формує своє індивідуально-особистісне ставлення до неї, свою шкалу цінностей у цьому ставленні, серед яких на перший план поряд з психологічними виходять морально-етичні, естетичні та філософські начала. У другому розділі “Народний світогляд і питання національної самобутності українського письменства в літературно-естетичній думці” йдеться про народознавчі зацікавлення П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, П.Грабовського, М.Старицького, І.Рудченка, О.Потебні, М.Драгоманова, Т.Зіньківського, інших письменників, вчених, аналізуються їх погляди на роль і значення усної народної творчості, народної естетики, психології у формуванні та становленні національної самобутності української літератури 70-90-х років ХІХ ст. Виходячи з основних положень таких праць, як “Українство на літературних позвах з Московщиною”, “Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності” І.Нечуя-Левицького, “Думка і мова”, “Мова й народність” О.Потебні, “До вивчення українського народного світогляду” Т.Рильського, “Сучасна українська етнографія” М.Сумцова, “Етнологія та історія літератури”, “Тополя” Т.Шевченка”, “Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних”, “Українці”, “Студії над українськими народними піснями” І.Франка, полеміки М.Драгоманова та Б.Грінченка, праць І.Рудченка, Т.Зіньківського, О.Огоновського і т.д., в роботі вказується, що в у

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ