Дослідження сучасного стану наратології. Обґрунтовання парадигми посткласичної наратології, виділення її різновидиів: трансдисциплінарної, транстекстуальної, трансмедіальної, трансгенетичної і трансфікційної (вихід за межі художньої літератури).
Аннотация к работе
Згодом Маріна Можейко в «Енциклопедії постмодер вона здобула цілий ряд самоідентифікацій, нанізму» зазначає, що «наратив - це поняття позначення яких використовувалися такі тер філософії постмодерну, що фіксує процесуаль-міни і терміносполуки, як «наратологія», ність само здійснення як спосіб буття розпові «наративістика», «наративні студії», дного тексту» [3, 490]. Попередньо можемо констатувати, що Вона почала свій шлях від теорії літератури, де здобула своє теоретичне обґрунтування, а сучасні джерела фіксують те, що поняття наративу сформувалося у філософії постструк-відтак розпросторила свою присутність натуралізму, воно означає певний вид дискурсу, інші наукові дисципліни, як-от історію, соціологію, психологію, політологію, теологію, право, філософію. в якому фіксують два види подій (референтну і комунікативну) і який представлено засобом певних медій. Так, провідний американ «Поетики» Аристотеля, теорія літератури ський наратолог Джералд Принс у словнику якого була фактично наратологією, та діалогу «A Dictionary of Narratology» стверджує, що Платона «Держава», у третій книзі якої філо наратив - це «репрезентація (як результат і процес, обєкт і акт, структура чи структуру-соф говорить про мімезис і дієгезис. Пропп досліджував російську чарівну казку не як наратив, а як жанр; Клод Леві-Стросс аналі влювання, яке надає своєму предметно-зував міф не як наратив, а як жанр; Франц сенсовому змістові статус події, що робить Штанцель студіював реалістичний роман не його подвійноподієвим: «Перед нами дві по дії - подія, про яку розказано у творі, і подія самого розказування (Бахтін)» [4, 134]. До того ж, у літь у гуманітарних науках поступово зміню явищі наративного повороту спостерігається ється обєкт зацікавлення, відбувається пере цікавий парадокс: у ділянках, відмінних від хід від дослідження тих чи інших наративних літературознавства, серед авторитетів-жанрів - роман, біблійна розповідь, історіог наратологів не фігурують класики наратоло-рафія - (незалежно від того, за допомогою гічної думки, як-от Ролан Барт, Жерар Женетт яких медій - мова, кіно, комікс - вони репрезентовані) до аналізу наративу як такого.