Характерні наративні риси першої збірки малої прози українського письменника С. Яричевського. Особливості формування індивідуального тематичного стилю митця, який відображає сецесійні процеси в українській літературі на тлі європейських мистецьких рухів.
Аннотация к работе
Наратив притаманний процесам пізнання, структурування дійсності та впорядкування досвіду, відповідно, може бути джерелом знань і про текст, і про автора. Наративна модель як система принципів конституювання тексту на глибинному рівні формування за характеристикою сучасної дослідниці Лариси Деркач містить такі складові: особливості організації подієвого ряду (мінімальні розповідні одиниці); спосіб представлення історії, порядок представлення подій (наративний темп); фокалізацію (точка зору) як вузол умов, які впливають на сприйняття та відтворення подій; тип представлення висловлювань і думок персонажів, наратора, авторських знаків у тексті [1]. Ткачук, відзначаючи діалогічність художнього мислення: "наратор, з одного боку, переживає внутрішні текстуальні звязки з автором, персонажами чи реципієнтом літературного твору, а з другого - перебуває в інтертекстуальному звязку з елементами інших літературних творів" [3, 186]. Ласло-Куцюк: "Оповідання Яричевського являють собою часто портрети "з натури" реальних осіб, з якими автор, подібно репортерові, іноді вступає в діалог, примушуючи співбесідника розповісти про своє життя, висловити свої погляди. Твір має аксіологічну проблематику, книга (мається на увазі Біблія) представлена як символ Віри в різних іпостасях: віри як сліпої віри у правильність обраного, сили віри та зневіри, у контексті проблеми руйнування віри від зіткнення з іншими аксіологічними категоріями (наприклад, із пізнанням).