Наративні моделі сучасної української прози (Софія Андрухович, Любко Дереш, Таня Малярчук, Світлана Пиркало, Наталка Сняданко, Марина Соколян) - Автореферат

Хоч превалювання цього напряму в українській літературі припадає на кінець 80-х - 90-ті роки, його вплив не можна не помітити в сьогочасній українській прозі, твори якої являють собою складні ризоматичні сплетіння наративних рівнів, а тому читач однозначно стає учасником творення фіктивного світу через своє намагання розгадати ті чи інші ігрові ходи письменника, пропустити крізь свою свідомість увесь лабіринт тексту, щоб витворити власне його розуміння. А тому твір сучасного автора - цікава й досить складна наративна структура, яка потребує скрупульозного вивчення. сучасний український проза наратив твір В українському літературознавстві останніх десятиліть відбулися значні зміни: диктат ідеології поступився методологічному плюралізму, вчені отримали вільний доступ до здобутків світової науки, змістився акцент в інші вектори методології, зявилася низка нових культурних, постколоніальних, феміністичних, ґендерних студій. Однак, попри наявні дослідження проблема вивчення сучасного літературного процесу, який перебуває в постійному розвитку, не закрита й потребує подальшого розгляду, що й зумовлює актуальність дослідження. Мета роботи - визначити наративні моделі в сучасній українській прозі (кінця ХХ - початку ХХІ століття).«Основні категорії наратології» проаналізовані праці зарубіжних та вітчизняних наратологів для окреслення понять «наратив», «наративна модель», виокремлено категорії наратології, висвітлено основні погляди на класифікацію точки зору в наративі. У даній дисертації під терміном «наратив» розуміється художній (фікційний) твір, що являє собою структуру, яка утворюється дискурсами наратора, персонажа та інших розповідних інстанцій. Найчастіше дослідники виокремлюють такі наративні рівні: реальний (конкретний) автор - реальний (конкретний) читач; абстрактний автор - абстрактний (імпліцитний) читач; наратор - нарататор; фокалізатор - фокалізоване. У таких наративах автор виступає в позиції емпіричної особи, а свою появу у творі маркує спеціальними сигналами, роль яких виконують біографічні дані. У зазначених творах біографічні факти отримують різне втілення, а тому прийом автобіографізму виконує такі функції: окремі події з життя автора можуть траплятися з героями твору, на загал виносяться особисті переживання та емоції (функція самовираження), сам автор може зявлятися у власному творі експліцитно, часто ідеалізуючи себе (функція проблематизації тексту) або ж гратися з читачем, примушуючи задуматися над тим, дійсні чи вигадані події, змодельовані у творі (ігрова функція).Виокремлюючи класичний та структуралістський період у розвитку напряму, дослідники акцентують увагу на різному тлумаченні поняття «наратив». Проте напрацювання в цій галузі не обмежуються кількома останніми десятиліттями, оскільки дослідження вітчизняних учених стосовно типів викладу в художньому творі, проблем жанрології, поетики в цілому заклали основу для подальших досліджень, хоча вони й не послуговувалися наратологічною термінологією. Соколян надав можливість виокремити загальні принципи наративного дискурсу окремого письменника, наративні моделі сучасної української прози: 1. Автобіографічна наративна модель. Як правило, письменники застосовують їх для творення в художньому дієгезисі власної моделі світу, а не докладних життєписів на зразок класичної автобіографії. У творах сучасних авторок наявні елементи (новий тип героїні, побудова сюжету, незагостреність на соціальних проблемах), які зближують ці наративи з жанром «чикліт»-прози, що в останні десятиліття набув широкого розповсюдження у зарубіжній масовій літературі.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ