Загальні тенденції глибинного наративу літератури неоромантизму та реалізму. Аналіз часового і просторового аспектів наративного дискурсу у творах малої прози Олеся Гончара, дослідження специфіки детермінування ними внутрішнього світу персонажа.
Отже, за принципом дуальної природи наративу сучасна наратологічна теорія поділяється на два типи залежно від того, на чому зосереджується увага структурального аналізу: на історії як послідовності подій, про які розповідається у наративі, чи на наративному дискурсі. У цій роботі предметом дослідження є власне наративний дискурс як особливий вид комунікації між наратором і читачем, який на обєктивну дійсність, відтворену в художній картині світу літературного тексту, накладає мовленнєві рамки, що свідчать про його ідейну та естетичну специфіку. Аби проаналізувати наративний дискурс малої прози Олеся Гончара, центральною проблемою дослідження обираємо категорію точки зору, яку слід розуміти як одну із найважливіших проблем наративного дискурсу. Про це особливо переконливо висловлюється О.Забужко у книзі про конфлікт міфологічних наративів в українському культурному контексті, у якій вона акцентує увагу на нагальній потребі реінтерпретації творчості О.Гончара, бо, на її думку, відомий український письменник ХХ століття - «досі, на жаль, не займаний пострадянською критикою автор, кого першого з повним правом можемо визнати творцем української новітньої літератури». Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: означити специфіку та загальні тенденції глибинного наративу літератури неоромантизму та реалізму; засобами мотивного аналізу окреслити логіку наративних моделей у текстах малої прози автора; запропонувати типологію наративного дискурсу в малій прозі О.Гончара; виявити щодо різних типів наративу основні тенденції у співвідношенні між нараторами і персонажами; охарактеризувати відповідно до різних наративних конструкцій особливості субєктного вираження в психологічному, ідеологічному та фразеологічному планах; проаналізувати часовий і просторовий аспекти наративного дискурсу у творах малої прози О.Гончара та дослідити специфіку детермінування ними внутрішнього світу персонажа. наратив проза гончарЯкщо в парадигмі наративних вимірів жанру сказання, наратор повністю володіє усіма можливостями персонажа, то зразком часткового вивільнення героя з-під опіки наратора є комунікативна компетенція жанру притчі, найбільш принциповим означником якого є те, що в його основі лежить моральна ідея, яку наратор намагається детально продемонструвати шляхом відтворення повчальної історії, так званого «морального уроку». Особливістю наративу Гончара є те, що виголошення самої ідеї все менше здійснюється наратором, усе частіше воно передоручається персонажам, які і вчинками, і думками, що висловлюються як у внутрішньому, так і просторовому дискурсах, стають означником краси людського «я». «Мотив зустрічі в художньому наративі малої прози Олеся Гончара» досліджується специфіка вираження в художньому тексті мотиву зустрічі як центрального структуротворчого чинника наративу малої прози автора, навколо якого завязуються інші статальні (що позначають стан) та адвербіальні (описові) мотиви, що співвідносяться з тематичними циклами творів письменника. У гетеродієгетичному наративі малої прози О.Гончара часова перспектива здатна фіксуватися або у формі нульової фокалізації наратора, або внутрішньої фокалізації інтрадієгетичного персонажа. Проте з погляду еволюції її наративного дискурсу від твору до твору в малій прозі особливого розвитку набувала тенденція поширення часової точки зору персонажа на все зображуване.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
