Природа Карабахського конфлікту. Причини та розвиток вірмено-азербайджанського конфлікту. Зародження конфлікту. Сучасний період розгортання конфлікту. Результати та шляхи регулювання Карабахського конфлікту.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЧЕРНІВЕЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА Факультет історії, політології та міжнародних відносин Кафедра політології та соціології Салахян Анна Михайлівна Нагірно-Карабахський конфлікт: причини, розвиток, політичні наслідки. (Кваліфікаційна робота) До захисту в ДЕК Науковий керівник - допускається к.і.н., доцент _______________ підпис Буркут І.Г. Протокол №___ від ____ травня 2005 Чернівці 2005 ЗМІСТ Вступ.................................................................................................С. Природа Карабахського конфлікту........................С. Причини та розвиток вірмено-азербайджанського конфлікту: 2.1. Зародження конфлікту.................................................С. Актуальність вивчення подій навколо Нагірного Карабаху зумовлена багатьма факторами. Назва Нагірного Карабаху, цього невеличкого регіону, була ще навіть до недавніх пір мало відомого поза радянським Закавказзям, а вже сьогодні цей регіон сконцентрував у собі запеклі етнополітичні суперечки, що поряд з іншими причинами призвели до дезинтеграцї Радянського Союзу, а потім підсилилися після його розпаду. Звичайно, за ступенем людських страждань і матеріальних руйнувань на території колишнього Радянського Союзу найвище місце посідає Чечня. Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, Чечня - це неповний перелік відомих зон етнополітичних конфліктів. Крім цілого ряду історичних передумов, етнополітичні конфлікти в країнах СНД свідчать про непідготовленість держави і суспільства до сприйняття і правового вирішення проблем національностей, національних меншостей, що опинилися у різному соціально-психологічному становищі після розпаду Радянського Союзу. Етнополітичні та міжнаціональні конфлікти сконцентрували в собі весь комплекс пострадянських кризових проблем соціально-економічного і духовно-психологічного характеру. Схема дослідження конфліктної ситуації буде складатися з таких елементів: політична ситуація (вірмено-азербайджанський конфлікт) - події (повстання, військові дії, переговорні процеси) - учасники (Вірменія, Азербайджан, Нагірний Карабах, посередники) - інтереси кожного з них, їхні ресурси, взаємозв’язки (для Нагірного Карабаху - самовизначення народу, для Азербайджану - збереження цілісності державних кордонів, для міжнародних організацій та посередників - збереження миру) - мета, завдання - критерії успіху - альтернативні вирішення (надання повної незалежності Нагірного Карабаху, передача території Вірменії, збереження цілісності Азербайджану) - прогнози - стратегія дій (в даному випадку стратегія військових дій). Нагірно-Карабахському конфлікту присвячено чимало досліджень вірменських, азербайджанських, російських політологів, істориків та спеціалістів з міжнародного права. Серед праць, які використовувалися з Інтернету, можна виділити працю С. Корнелла “Конфлікт у Нагірному Карабаху: динаміка і перспективи вирішення”1. Також у всіх конфліктах намагається висвітлити та проаналізувати роль Російської Федерації, її позиції. Наступний сайт, інформація з якого теж використовувалася - це “Молодіжний сайт Арцаху”3, цей сайт носить більш історичний характер, тут зібрані історичні дані Арцаху. Досить важливим також для нашого дослідження виявився сай Міністерства Закордонних Справ Нагірного Карабаху4. Так, при аналізі першого етапу розвитку вірмено-азербайджанського конфлікту важливим був збірник документів та матеріалів по 1918-1923 рр.5 У збірник ввійшли матеріали, виявлені у фондах п’яти архівів Єревана, Москви, а також документи, взяті з періодики. У сучасній західній літературі це поняття має багато визначень, з яких найбільш розповсюджене визначення має те, яке дав американський соціолог Л. Козер. Деякі дослідники, які працювали над даною темою, наполягають на тому, що це етнічний конфлікт, інші - етнополітичний. Так, погроми й вбивства безневинних людей вірменської національності в Сумгаїті, а потім у Баку в 1990 році підсилили ворожнечу між вірменами й азербайджанцями. Термін “етнотериторіальний конфлікт” трактується в широкому змісті. У березні 1991 р. було зафіксовано 76 етнотериторіальних суперечок в межах Радянського Союзу (“Московские Новости”, 17.03.1991), через рік їхнє число зросло до 180 (“Московские Новости”, 29.03.1992). Столицею Нагірного Карабаху є місто Степанакерт. І тільки в середині XVІІІ століття в північні райони Карабаху почалося проникнення тюркських кочових племен, що поклало початок багаторічним війнам з вірменськими князівствами. Після розвалу Російської імперії, у процесі формування на Кавказі держав, Нагірний Карабах у 1918-1920 р. перетворився в арену жорстокої війни між Вірменією, що відновила свою незалежність і новоутвореною в умовах турецької інтервенції Азербайджанською Демократичною Республікою, яка з моменту свого утворення висунула територіальні претензії на значні вірменські території Закавказзя. 2 На основі відмови Радянського Азербайджану від домагань на “спірні території” і на основі угоди між урядами Ві