Класична модель тоталітарного режиму в країнах Західної Європи в 30-х роках минулого століття в Німеччині. Внутрішня політика нацистського керівництва після приходу до влади. Ліквідація режиму Веймарської республіки. Встановлення режиму влади Гітлера.
Аннотация к работе
Постає питання: чому саме Німеччина стала такою країною? Адже ж Німеччина зовсім не була відсталою країною. Навпаки, вона була однією з найбільш розвинутих країн капіталізму. Німецька монополістична буржуазія володіла величезною економічною могутністю. Робітничий клас Німеччини був дуже чисельним і добре організованим. В його розпорядженні були потужні профспілки, масові і впливові політичні партії. В умовах буржуазно-демократичного ладу Веймарської парламентської республіки вони мали великий політичний вплив. На виборах до рейхстагу у травні 1928 р., у найбільш сприятливий період стабілізації дві робітничі партії Німеччини - СДПН і КПН - отримали у сумі близько 40% голосів виборців.
І в цій провідній, цивілізованій європейській країні, яка дала світу багатьох великих діячів науки і культури, в 1933 р. прийшов до влади фашизм, який поставив під загрозу елементарні завоювання цивілізації. Ще більш парадоксальним було те, що націонал-соціалістська партія прийшла до влади легально, за підтримки значних шарів населення країни.
Чим же пояснювався цей парадокс? Іншими словами, якими були основні причини приходу до влади в Німеччині нацизму, якими були ті сили, які призвели його до влади?
Відповідь на це питання вже у 30-х рр. і в особливості після 1945 р., після розгрому фашизму в результаті Другої світової війни, намагалось дати багато вчених та політиків. Особливо гостро ця проблема постала перед вченими і політиками самої Німеччини.
Найпростішу відповідь на питання про те, хто ж був відповідальним за прихід нацизму до влади в Німеччині, видатні німецькі вчені в перші післявоєнні роки формулювали так: у встановленні нацизму повинен Гітлер, "демонічна природа його особистості". Так, старійшина німецької історіографії Герхард Ріттер в 1948 р. писав: "Одна людина зуміла привести Європу до страшної катастрофи. Однією силою своєї волі він звалив у полумя весь світ".
Відповідно до цього говорилося про випадковість фашизму, про те, що він не являв собою закономірної стадії німецької історії. Інший видатний німецький історик, Фрідріх Майнеке, підтверджуючи цю думку, заявляв, що прихід нацизму до влади в Німеччині - це "прорив сатанинської основи в історії".
Проте ця концепція була дуже спрощеною і мало що пояснювала. Тому у 50-60-х рр. в історіографії країн Заходу набула широкого розповсюдження більш глибока концепція, яка претендувала на обєктивність. Суть її полягала в тому, що нацизм та інші різновиди тоталітаризму оцінювались як "породження віку мас". Вступ народних мас на історичну арену, який вперше дав про себе знати ще в період Великої французької революції, але з особливою силою проявився у ХХ ст. у подіях Жовтневої революції в Росії та інших революційних рухах тих років, розцінювався прибічниками цієї концепції як вторгнення в історичний процес сліпої, ірраціональної сили, як ознака кризи європейського лібералізму XIX ст., як вираження антидемократичних устремлінь мас. Тому робився висновок, що фашизм, Гітлер та інші вожді тоталітаризму - це продукт "віку мас", виразники їх почуттів, комплексів, устремлінь, страхів, утопій.
Прямий звязок між фашизмом та великим капіталом прибічниками теорії тоталітаризму заперечувався. Правда, в деяких працях західних істориків визнавались факти активної підтримки окремими представниками корпорацій націонал-соціалістів на їх шляху до влади. Проте стверджувалось, що монополістична буржуазія Німеччини в цілому не несе відповідальності за встановлення фашизму.
Чи є в цій концепції раціональне зерно? Безперечно, є. Але, в той же час, вона дає вкрай однобічне трактування дійсного шляху фашизму до влади.
На противагу їй марксистська історіографія висувала протилежну концепцію. Стверджувалось, що німецький фашизм - це насамперед породження реакційних кіл корпоративного капіталу, які надали націонал-соціалістській партії рішучу економічну й політичну підтримку. Відповідно до цього впродовж до 90-х рр. в радянській історіографії панувало традиційне для неї визначення сутності фашистської диктатури як "відкритої терористичної диктатури найбільш реакційних, найбільш імперіалістичних, найбільш шовіністичних кіл фінансового капіталу". Саме вони призвели нацизм до влади в Німеччині, використавши дрібнобуржуазний фашистський рух у своїх інтересах.
Чи є щось раціональне у марксистській концепції фашизму? Звичайно, є. Але вона так само однобічна, як і протилежна концепція фашизму як "породження віку мас".
Тому буде здійснена спроба надати сучасну концепцію фашизму, спираючись на новітні дослідження з цієї проблеми, і уважно простеживши виникнення фашистського руху в Німеччині та шлях націонал-соціалістів до влади.
1. Режим Веймарської республіки та виникнення НСДАП.
2. Німеччина в період світової економічної кризи 1929-1933 рр. Активізація діяльності націонал-соціалістів.
3. Розкол в робітничому русі Німеччини і прихід нацистів до влади.