Основні категорії та ознаки тексту, поняття типу тексту. Функціонально-семантичні особливості загадок, питання їх класифікації. Структурно-типологічні особливості загадки. Лінгвопоетична специфіка і особливості метафоричного переносу в німецьких загадках.
Аннотация к работе
ДИПЛОМНА РОБОТА МАГІСТРА на тему: «Німецька загадка як тип тексту» ЗМІСТ: Вступ Розділ 1. Основні поняття лінгвістики тексту 1.1 Проблема визначення тексту 1.2 Основні категорії та ознаки тексту 1.3 Поняття типу тексту Висновки до розділу 1 Розділ 2. Структурно-семантичні особливості загадки як типу тексту 2.1 Функціонально-семантичні особливості загадок, питання їх класифікації 2.2 Структурно-типологічні особливості загадки Висновки до розділу 2 Розділ 3. Лінгвопоетична специфіка загадки 3.1 Функціонування засобів образності у текстах загадок 3.2 Особливості метафоричного переносу в німецьких загадках 3.3 Особливості римованих та прозаїчних загадок Висновки до розділу 3 Загальні висновки Додаток А Список використаної літератури Вступ німецька загадка текст метафоричний Лінгвістична наука останніх десятиліть демонструє підвищений інтерес до тексту як об’єкту дослідження. Представники різних наукових сфер все частіше працюють з текстом як основною комунікативною одиницею. Зокрема, сучасне мовознавство все більше уваги приділяє вивченню текстів фольклорного походження. Фольклорний твір, безумовно, відображає живу народну мовну традицію, що зближає його з неписьмовими мовними жанрами. Актуальність теми: не зважаючи на підвищений інтерес з боку науки до тексту як об’єкту дослідження, ми досі спостерігаємо багато прогалин і «білих плям», коли мова йде про типологію тексту, виділення того чи іншого зразка у певний вид тексту. Серед доказів мовної належності паремій, у тому числі і загадок, наслідуючи Г.Л. Пермякова, наводять їх семантичну та структурну стійкість, відтворюваність та номінативну функцію. Предмет даного дослідження - структурно-семантичні особливості та лінгвопоетична специфіка німецької народної загадки. Зокрема це пояснюється тим, що сучасна наука прагне «пояснити мову як глобальне явище, як повноцінний засіб комунікації, намагається глибше дослідити зв’язки мови з різними сторонами людської діяльності, що реалізуються через текст» [Тураева 1986, с. Термін «текст» здобув велику кількість наукових інтерпретацій, відображаючи погляди та наукові принципи, якими в даний момент керується той чи інший дослідник. 7] Представники багатьох наукових напрямів і сфер активно працюють з текстами, особливо часто цей термін використовують прихильники семіотичного напряму, які пропонують розглядати весь оточуючий світ як певну сукупність різнорівневих текстів. Активізація міждисциплінарної співпраці в рамках лінгвістики тексту обумовлена, на думку Н.А. Слюсаревої, «специфікою одиниці мовного спілкування, якою виявилось не слово і не речення, а текст, тобто певним чином організована і структурована сукупність речень з єдиною комунікативною метою - вираженням комунікативної потреби людини» [Слюсарева,1982]. Основним вважається визначення тексту як фіксованої [письмово] мовної одиниці, що включає більше одного речення [там само, с.12]. [Vater, 1994, с.14-15] Не можна не погодитись з Л.Г. Бабенко та її співавторами, які у спеціальній роботі про лінгвістичний аналіз художнього тексту [Бабенко 2000.] визнають, що загальновизнаного визначення тексту досі не існує, і що, відповідаючи на це питання, різні автори вказують на різні сторони цього явища: Д.М. Ліхачов - на існування його автора, який реалізує у тексті певний задум, О.Л. Каменська - на основну роль тексту як засобу вербальної комунікації; А.А. Леонтьєв - на функціональну завершеність цього мовного твору і т.д.. Згідно з цим визначенням [Гальперин 1981.], «текст - це твір мовотворчого процесу, що характеризується завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, складається з назви (заголовка) та ряду особливих одиниць (над фразових об’єднань), поєднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, має певну цілеспрямованість та граматичну установку» [Кубрякова 2001. Текст, якщо розглядати його у системі узагальнених функціональних категорій, кваліфікується як вища комунікативна одиниця. Особливу увагу слід приділити роботам De Beaugrande/Dressler, метою яких було з’ясувати, «яким критеріям має відповідати текст, як він створюється та сприймається, як використовується у конкретному контексті» [De Beaugrande /Dressler 1981, с.3]. Isenberg (1984) виводить суворі правила для цього способу класифікації, серед яких слід назвати: · Єдність: усі тексти має бути класифіковано відповідно до одних і тих самих критеріїв. Оскільки будь-яка класифікація виходить з того, що визначається ряд властивостей об’єкта класифікації, і надалі сукупність одиниць, що охоплюються цим об’єктом сортується відповідно до цих властивостей [Linke 1994, с.