Порівняльний аналіз виявів "ідеї смерті" у церковній християнській традиції та особливості її переломлювання у лютеранстві. Аналіз зразків лютеранської траурної музики в аспекті визначеної жанрової типології, у зв"язку з традиціями національної культури.
Аннотация к работе
Актуальність дослідження, присвяченого проблемі духовних музичних жанрів, визначається культурною сутністю питань жанрової типології у мистецтві, що стала у цій якості предметом наукових розробок в останні десятиріччя. Особливе місце у цій проблематиці займає траурна заупокійна музика, що викликає пильний інтерес у авторів минулого і сучасності. Водночас, еволюція заупокійних жанрів в історії музичної культури XVII - XX ст., мало висвітлена у вітчизняному музикознавстві, фокусує у собі культурно-релігійні, світоглядні "злами" у численних проявах віросповідних, філософських ідей. Як додатковий матеріал були розглянуті зразки латинського реквієму XVI - XX ст., що стали еталоном художнього втілення ідеї заупокійної католицької служби. виявлення жанрових типологічних ознак "Німецького реквієму" як обрядово-музичної типології, що забезпечує його життєздатність у сучасному мистецтві та культурі; траурний смерть музика лютеранство(Г.Шютц, І.С.Бах), могутньо заявив про себе у другій половині XIX ст. у творчості І.Брамса ("Німецький реквієм"), а також у ХХ ст. (Г.Ейслер - реквієм "Ленін", П.Хіндеміт - реквієм "Тим, кого ми любимо", Реквієм Е.Денисова). спільність висновків відносно типологізації різних форм ставлення до смерті: на ранніх етапах розвитку соціуму кінець індивідуального існування не розцінюється як проблема, у той час як у культурах, орієнтованих на унікальність і самоцінність людської особистості, смерть визначається як трагічний факт буття. "Історія латинського (католицького) реквієму у руслі європейського історико-культурного процесу і детермінації музики протестантизму" присвячений стислому екскурсу в історію становлення та еволюцію латинського реквієму з метою його зіставлення з траурною німецькою лютеранською музикою, що відповідає історичним шляхам цих церков. Узагальнюючи дані, наведені в роботах М.Лютера, у збірнику "Evangelisch Kirchengesangbuch" німецької протестантської церкви та в інших джерелах, виділяємо наступні змістовно - значеннєві і жанрові показники "Німецького реквієму" як складової частини лютеранського траурного акту: - прийняття земного шляху як Богом даного призначення (Beruf), що завершується Підсумком - Смертю;Творча ініціатива протестантизму, первісно орієнтована на створення общинної церкви, зверненої до першохристиянських духовних джерел, повною мірою торкнулася самого богослужіння і його музичної частини, визначивши буття спеціальних духовних жанрів на самостійній літературній і музичній основах, що підтверджується зокрема історією "Німецького реквієму". По-перше, аналіз творів Г.Шютца, І.С.Баха, Р.Шумана, І.Брамса, Г.Ейслера, П.Хіндеміта, Е.Денисова реально свідчить про існування лютеранської траурної погребальної музики як самостійного жанру, соціально-культурного, художнього феномену, народженого в рамках відповідної культурно-релігійної традиції. По-друге, "Німецький реквієм" як складова частина лютеранського траурного погребального акту набуває сенс "дару-меморіалу" та "втішання" на відміну від латинського реквієму як канонізованого "обряду-спокути". Динаміка розвитку "Німецького реквієму" відповідно охоплює широкий спектр зразків від творів, що були складовою частиною траурного погребального акту і декларували лютеранський аспект розуміння феномену смерті (Г.Шютц, І.С.Бах - І етап), до його позацерковного концертного варіанту, що символізував романтичні пошуки індивідуального шляху до Бога (Р.Шуман, І.Брамс - II етап). Відображення у терміні різновиду реквієму ("Німецького реквієму") як явища культури, відмінного від інших конфесіональних різновидів заупокійної музики, складає шлях до поняття-дефініції: "Німецький реквієм" - музична частина лютеранської траурної служби, що вибудовується з опорою на німецьку мову, втілює ідею людського Діяння як вищого змісту Буття і Смерті-Підсумку, звернена до надособистої корпоративності вираження.