Ознайомлення з передумовами захоплення Харкова німецькою армією та системою окупаційної влади (масовим знищенням людей, голодомором). Вивчення діяльності організації українських націоналістів. Розгдяд процесу звільнення міста та суду над німцями.
Аннотация к работе
Німецька окупація Харкова - окупація Харкова німецькими військами під час Німецько-радянської війни, що почалась 24 жовтня 1941 р. і тривала з перервами до Дня визволення міста - 23 серпня 1943 р. Вулиці спорожніли, не було чути звичайного міського шуму, припинився рух трамваїв і тролейбусів, замовкло радіо, не стало світла і води.Після Київської битви головні військові події на південній ділянці радянсько - німецького фронту розгорнулися в харківському напрямку. Німці кинули проти захисників міста свою дивізію 6А на чолі з генералом - фельдмаршалом Вальтером фон Рейхенау . Цим військам протистояли ослаблені попередніми боями частини 38-ї армії , якими командував генерал - майор В. В. Циганов . 55-й армійський корпус під командуванням генерала Ервіна Фірова , який знаходився на правому фланзі німецької 6А , охопив Харків з обох сторін і змусив радянські війська покинути місто.Особливу жорстокість окупантів визначила серед інших факторів система місцевої влади, організована в Харкові. На відміну від інших захоплених українських міст, де владу було передано цивільним органам, у прифронтовому Харкові для керування захопленою територією створювались спеціальні органи військового управління. У руках бойових частин був повний контроль над містом. Ще напередодні захоплення міста було видано наказ про створення міської комендатури на чолі з генералом Ервіном Фіровим . Велику роль грала так звана фельдкомендатура, в обовязки якої входило якнайскоріше замирення населення міста, створення української допоміжної поліції, підтримання порядку в місті, організація розселення офіцерів і солдат, створення і контроль над діяльністю концентраційних таборів.Люди, які залишились у місті, жили під постійною загрозою грабежів, знущань, насильства з боку окупаційного режиму. Німецьке командування не вважало їх за людей, населення окупованого міста німці розглядали як невичерпне джерело примусової праці, задоволення потреб Німеччини. Тому з кінця 1941 р. у Харкові розгортається кампанія з вербування спеціалістів на роботи в Німеччину, на стінах будинків розклеюються афіші і плакати з текстами закликів. Газета «Нова Україна», що видавалась у Харкові, була наповнена статтями про «щасливе життя харківян у Німеччині». Незважаючи на усі звірства німців, в Харкові, як і в інших містах, були сили, які боролися проти окупантів.Як відомо, з особливою жорстокістю німці ставились до євреїв . За даними вже згаданої обовязкової реєстрації населення, у спеціальні «жовті» списки було занесено 10271 чоловік єврейської національності, серед яких більше 75% складали жінки, старі і діти. Вже з перших днів окупації євреї зазнавали знущань і переслідувань. Певна частина харківських євреїв у передчутті трагедії намагалась видати себе за росіян чи українців, проте усі ці спроби окупаційна влада нещадно викривала. 14 грудня 1941 р. було видано наказ, згідно з яким усе єврейське населення міста в дводенний строк повинно було переселитись на окраїну міста, в бараки станкобудівного заводу .З не меншою грубістю німецьке командування поводилось і з радянськими військовополоненими , порушуючи при цьому Женевську конвенцію про військовополонених, згідно з якою сторони, які воюють, були зобовязані дотримуватись гуманного ставлення до людей, які потрапили у полон . 13 березня 1943 р., після другого захоплення Харкова солдати дивізії СС «Адольф Гітлер» живцем спалили тут 300 поранених червоноармійців , яких не встигли евакувати в радянський тил.Умови життя харківян в окупованому місті були надзвичайно важкими. Головною проблемою в цей час став страшний голод, що виник з причини повної байдужості міської влади до питань поставок продовольства. Люди їли буквально все: картопляне лушпиння,кормовий буряк , казеїновий клей , і навіть домашніх тварин. Відомий харківський художник Симонов розповідав, що навіть були випадки, коли на базарі продавали людське мясо, хоч за такі злочини і карали повішанням.Торгівлі за гроші тут спочатку взагалі не було, повсюдно панував бартер : міняли майже все у найнесподіваніших комбінаціях. Надалі дещо стало можливо купити і за гроші, але ціни на всі товари перевищили усі можливі рамки. Найвищими ціни були у січні-лютому 1942 р. У цей час кілограм ржаного хліба коштував 220 руб., пшениці - 250, картоплі - 100, цукру - 833 руб. І це при тому, що середня заробітна плата на той момент складала 500 - 600 руб. на місяць - зрозуміло, що в такій ситуації більшість людей не мали змоги придбати продукти на базарі. Безумовно, головною причиною стрибків цін була ситуація на фронті: найвищими ціни були в січні 1942 р., на початку окупації міста, і в березні 1943 р., коли німці зуміли відбити звільнене Червоною Армією місто.Війна принесла біль і сльози в кожен дім, у кожну харківську сімю. Смерть була обличчям війни.Харків було звільнено від німецьких окупантів.Перший у світі процес проти німецьких військових злочинців відбувся у Харкові в грудні 1943 року.Смерть і руїни принесли з собою гітлерівці радянським людям. Німці знищили в Харкові все, що було
План
Зміст
Вступ
1. Захоплення Харкова німцями
2. Система окупаційної влади в місті
3. Масове знищення людей в перші дні окупації
4. Умови життя простих харківян. Вербування спеціалістів на роботи в Німеччину
5. Діяльність ОУН у Харкові
6. Голокост у Харкові
7. Жорстоке поводження з військовополоненими
8. Голод
9. Базари в окупаційному Харкові
10. Місця масового знищення людей
11. Звільнення Харкова
12. Харківський судовий процес над німецькими військовими злочинцями