Представники німецької класичної філософії, її основні риси та вплив на розвиток світової філософії. Система філософії Гегеля - вершина німецького класичного ідеалізму кінця ХVІІІ - початку ХІХ століть. Сутність гегелівської філософської системи.
Аннотация к работе
Він називав його "світовим духом”, "абсолютною ідеєю”, "світовим розумом”. "Абсолютна ідея”, маючи свій імпульс розвитку, оскільки вона внутрішньо суперечлива, у своєму русі проходить три ступені: 1) розвиток цієї ідеї на першому етапі породжує своє власне багатство, створюючи свої поняття, категорії. Гегель цей процес зясував у своїй праці "Наука логіки”. 2) Ідея завдяки своїй суперечливості переходить у своє інше буття, у свою протилежність, якою є матеріальна річ - природа. Лише на цьому етапі "абсолютна ідея”, як "абсолютне знання”, знову повертається до своїх джерел і пізнає саму себе, свій розвиток.Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на субєкт думки та на думку як змістовний обєкт. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього обєктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї. При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого. Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки;Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) готувався до карєри пастора в Тюбінгенському теологічному інституті. Магістр філософії, кандидат теології під впливом французької революції приділив велику увагу соціальній філософії. Працював домашнім учителем та займався критичним осмисленням причин виникнення та соціальної ролі християнства. Але певна залежність від них, зокрема Шеллінга, не перешкодила Гегелю в створенні оригінальної філософської системи, яка за своєю фундаментальністю не поступалася кантівській, та мала суттєву змістовну новизну, обумовлену діалектичними ідеями.Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка - як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи. Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. Оскільки розробку філософської системи Гегель здійснював в контексті діалектичного мислення, то й характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він зєднує в таких порядках: 1.Гегель не заперечує існування такої форми дисципліни, її корисності для пізнання, називає "її наукою про елементарні форми і закони правильного мислення - формальна логіка. Гегель намагається подолати субєктивістське тлумачення логічних форм і дати їх обєктивне тлумачення як форм живого, реального змісту, форм розвитку всього конкретного змісту світу і його пізнання. Гегель поділяє свою логіку на обєктивну, в яку включає вчення про буття і сутність, та на субєктивну логіку - вчення про поняття (зовні схожу на традиційну формальну логіку, хоч цей поділ і носить умовний характер). Вся логіка, за його думкою, має обєктивне значення, збігається з наукою про речі, що осягаються в думках. Наука про буття, за Гегелем, розглядає дійсність, яка дана людині в її чуттєвому сприйнятті.Філософське вчення про природу займає в творах Гегеля неабияке місце, що визначається двома передумовами. Згідно з ним природа є інобуттям ідеї: "ідея після повної своєї реалізації в стихії чистого мислення" здійснює самозаперечення і переходить в "інобуття", що має зовнішнє до ідеї буття. Природа, на думку Гегеля, є прояв саморозвитку її духовної сутності, яка виявляє себе в категоріях. Намагання розкрити звязки між різними висновками природознавства, які воно саме неспроможне розкрити, а разом з тим - між різними природними явищами та процесами, які ще не зрозумілі природознавцям, спонукало Гегеля загострити увагу на співвідношенні природознавства ("фізики") і філософії природи. Гегель засуджував натурфілософську тенденцію умоспоглядального заповнення прогалин природничо-наукового характеру, припущення свавілля уявлень.Вчення Гегеля про дух, який він характеризує як зав
План
План
Вступ
Розділ І. Німецька класична філософія
Розділ ІІ. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
2.1 Георг Вільгельм Фрідріх Гегель
2.2 Філософська система Гегеля
2.3 Діалектична логіка
2.4 Філософія природи
2.5 Антропо-соціальна філософія Гегеля
2.6 Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини