Характеристика естетичної змістовності музичної події, динаміка її осмисленості. Темпоральність музичної події як інтеграція переживань часу. Образний вимір переживань часу в символічному континуумі. Смисл принципу числа щодо музичної структурності.
Аннотация к работе
В підрозділі 1.1. «Основні підходи в естетичній аналітиці музики» - висвітлена проблема засад музичного мистецтва в контексті розуміння музичної події як форми естетичного досвіду, що характеризується взаємним представленням музичного твору і музикальної субєктивності. Лосєва і показано, що діалектичний метод у нього є засобом синтезу логіки і алогізму, за посередництвом якого філософ прагне дійти специфіки музикального, - через що естетичне буття музики постає як хаотичне, збагненне на грані несущого («меон»). Вихід до музично цілого як форми естетичного досвіду, отже, ускладнюється суперечністю ідей репрезентативності (винесення субєктивної інстанції цілого за межі естетично даного) і музичного переживання як «самого буття» (що передбачає субєктивний центр як естетичну інстанцію образу цілого). Числові структури музики є набутком естетичної активності, за якого музикальне сягає квінтесенції культурного модусу мислення, охоплює загальні просторово-часові уявлення і абрис соціального універсуму, - через що музична логіка і може бути дана в переживанні як оформлення субєктивної реальності. Схарактеризовано «негативну діалектику» Т. Адорно як зріз кризи естетичної комунікації, позначеної ідеями відчуження, трансгресії музикою власних засад і утопічності гармонії, якої музичне ціле потребує. Адорно позначає поняттям «цілісності процесу»: ним виділена царина особливого, яке несе потенцію «шифру соціального» і, зняте в «ідеологічних знаках», за умов доступності твору іншим, має зникнути через заміщення культурного діалога залежністю музики від ринку. Доведено, що більш доцільним є повязане з гностичним підходом розуміння музики як моделі світоустрою (М. Мамардашвілі), що саме висвітлюється чуттєвою реалією естетичного досвіду - «згущенням» дійсності до музичної події, неудаваною буттєвою повнотою - і водночас процесом перетворення субєктивної реальності.У підрозділі 4.1., «Специфічні засади музичного символу», обгрунтовуються позиції в питаннях визначення символу і логічних координат його аналізу. Показано, що символ є єдністю чуттєво-естетичної повноти і логічної структури, приуроченою до естетичного буття музики. Позначено статус символу як цілісності, даної в музичній події, де він являє себе як форма «онтологічного запитування», форма-неусталеність, цілісна, оскільки акумулює пережиту відкритість, - у чому виявляється антиномія розвитку. В ретроспективі еволюції діалектики диспозиція принципів розвитку і нерозвиткової єдності постає як перехід від метафізики Єдиного (ейдосу) через образ саморозвитку ідеї до виявлення її культурної природи як продукту розвитку, - звідки можливість мислити і сам розвиток як логічний модус. Екзистенціальні стани у проривах «аналітики присутності» - динамічні вузли музикальної субєктивності - є не тематизації «любові» або «смерті», а злитні вияви «стихійної зрозумілості буття», якими у самості позначена розмірність переживань «світу».