Аналіз зниження кількості циркулюючих лімфоцитів та зменшення імунорегуляторного індексу. Основні біохімічні фактори ризику та виникнення специфічних ускладнень з боку статевих і підшлункових залоз. Алгоритм прогнозування розвитку орхіту та панкреатиту.
Аннотация к работе
Епідемічний паротит (ЕП) відноситься до керованих інфекцій, проте, за останні роки в Україні та інших країнах СНД відзначені значні спалахи хвороби, що повязано з дефектами вакцинації та істотним посиленням міграції населення (Л.М. Іншим ускладненням при цьому захворюванні є ураження підшлункової залози, переважно у вигляді гострого паротитного панкреатиту, що обтяжує перебіг хвороби, погіршує прогноз й суттєво подовжує тривалість лікування хворих на ЕП. У той же час, у доступній літературі практично відсутні матеріали, що були б присвячені аналізу ролі імунологічних та імунопатологічних механізмів у патогенезі таких специфічних ускладнень ЕП, які досить часто зустрічаються, як орхіти та орхоепідидиміти, а також паротитні панкреатити. У цьому плані особливий інтерес становить вивчення цитокінового профілю та стану системи інтерфероногенезу у хворих на ЕП. Встановлено, що підвищення вмісту інтерлейкіну 2 (IL-2) у крові повязано в першу чергу зі стимуляцією Т-хелперів/індукторів (Th1), тобто є ключовим чинником розвитку імунної відповіді з боку клітинної ланки імунітету (Н.М.Середньотяжкий перебіг ЕП був у 307 (46,0%) хворих, тяжкий - у 361 (54,0%) пацієнтів, при цьому у 227 (34,0%) осіб (98 - зі середньотяжким та 129 - тяжким перебігом хвороби) діагностовано ускладнені форми ЕП: паротитні орхіти або орхоепідидиміти у 132 чоловіків (з них однобічні - у 84 чол., двобічні - у 48 осіб), оофорити у - 18 жінок, паротитний панкреатит - у 44 осіб, серозний менінгіт - у 46 хворих. Хворим, що перенесли тяжкий або ускладнений перебіг ЕП, та в яких зберігався астенічний або астено-невротичний синдроми на тлі імунодефіцитного стану, у періоді реконвалесценції здійснювали імунореабілітацію: 85 пацієнтам призначали манакс по 90 мг тричі на добу усередину протягом 2-3 тижнів поспіль залежно від динаміки імунологічних лабораторних показників та 52 - протефлазид по 8-10 крапель усередину тричі на добу протягом 12-14 діб поспіль з одночасним введенням кремнеземного ентеросорбенту сіларду П у вигляді 2% водної суспензії усередину по 200-250 мл 3 рази на добу протягом 5-7 діб. У хворих з тяжким перебігом ЕП відмічалося зниження ФЧ в середньому в 1,8 рази, ФІ - в 2 рази та ІП - в 2,5 разів відносно норми (Р<0,01). Встановлено суттєве підвищення рівня аутоантитіл до антигенів з тканини ПЗ і тестикул у хворих на ЕП, при чому найбільш виражене зростання відмічалося при наявності ураження статевих або підшлункової залоз до антигенів із відповідної тканини.Так, у хворих з наявністю панкреатиту вміст аутоантитіл до антигену з ПЗ був підвищеним майже удвічі (при нормі 1,92±0,15 пг/мл; Р<0,01), а у чоловіків з ураженням статевих залоз - в 1,2 рази відносно норми; рівень аутоантитіл до антигену з тестикул у пацієнтів з орхітом або орхоепідидимітом зростав в 1,7 рази (при нормі 1,07±0,12; Р<0,05), тоді як в осіб з панкреатитом лише в 1,2 рази. Виявлено також зниження концентрації ?-ІФН: у хворих із середньотяжким перебігом в 1,4 рази і досягав 13,9±0,3 пг/мл (при нормі 17,9±0,4 пг/мл; Р<0,01), при тяжкому перебігу хвороби - в 1,8 рази (Р<0,01), а при наявності специфічних ускладнень - в 3,7 рази (Р<0,01).Індивідуальний аналіз показав різноспрямовані зміни ?-ІФН: помірне зниження (45,7-27,5 пг/мл) було у 37 (39,4%) хворих, суттєве зниження (27,4 - 10,5 пг/мл) - у 22 (23,4%) пацієнтів, помірне зростання (47,2 - 65,0 пг/мл) - у 23 (24,4%) осіб та суттєве підвищення (65,1-80,3 пг/мл) - у 12 (12,8%) обстежених.У дисертації наведено теоретичне узагальнення та практичне вирішення актуальної наукової проблеми - зясування ролі імунологічних та метаболічних змін у розвитку специфічних ускладнень при епідемічному паротиті (ЕП), на підставі чого розроблені патогенетично обґрунтовані підходи до проведення імунокорекції та імунореабілітації хворих на тяжкі та ускладнені форми ЕП, що сприяло підвищенню якості лікування, зменшенню частоти розвитку специфічних ускладнень паротиту та скороченню періоду післяінфекційної астенії, покращенню виходів хвороби. У хворих на паротитну інфекцію спостерігаються порушення з боку системи інтерфероногенезу, які характеризуються високим рівнем сироваткового інтерферону, кількість якого зростала у гострому періоді при тяжкому перебігу ЕП в 2,9 рази (Р<0,01), а при наявності ускладнень - в 2,6 рази (Р<0,05) відносно норми, на тлі низької концентрації ?-та ?-ІФН у сироватці крові. При наявності ускладнень встановлена індивідуальна варіабельність рівня IL-4 - при паротитних орхітах або панкреатиті його вміст зменшувався в середньому в 3,6 рази (Р<0,01), а при поєднанні ураження статевих та підшлункової залоз відбувалося зростання рівню цитокіну в 1,5-2,0 рази (Р<0,05). При розвитку запальних ускладнень ЕП максимальне зниження показників РГМЛ відмічається переважно до аутоантигенів органів і тканин, які піддаються ураженню при даному ускладненні - антигену яєчка (в 3,4 рази) при орхіті або орхоепідидиміті, з підшлункової залози (в 2,8 рази) - при панкреатиті і мякої мозкової оболонки (в 1,3 рази)