Модель особистості в прозі Григорія Косинки - Дипломная работа

Дипломна робота з теми: МОДЕЛЬ ОСОБИСТОСТІ В ПРОЗІ ГРИГОРІЯ КОСИНКИ ВСТУП У складному історико-літературному процесі перших пожовтневих років на Україні письменники-новелісти брали з сучасної їм буремної дійсності багатий матеріал для натхнення та творчості. До видатних українських письменників, народжених епохою великого соціального перетворення та ревізії світоглядних орієнтирів, належить і Григорій Михайлович Косинка. Не зважаючи на невеликий за обсягом творчий доробок, прозаїк Григорій Косинка встиг подати десятки колоритних типів і характерів, які відтворювали уявлення про народ, про його соціальні прозріння і засліплення, про моральні шукання людини доби революції й перших пореволюційних років. Непізнаний феномен творчості Г.Косинки як виразника епохи стає зрозумілим з загальногуманістичних мотивів творчості митця, за якими постає і складна, підчас трагічна доля окремого селянина, і доля українського пореволюційного села. Проблеми часу, його переживання людиною Г. Перспективи розвитку української літератури, ідейне та естетичне кредо митців “розстріляного відродження” письменник Г. Косинка представляє в ідеї селянства як основи української нації й сам намагається втілювати задекларовану програму у власній літературній творчості, пропонуючи цілу галерею яскравих образів-персонажів, за кожним з яких - доля героя, його біографія, селянська філософія, психологічні рефлексії, революційна ейфорія та болючі розчарування. Однією з маловивчених проблем теорії й історії української літератури 20-30-х років XX століття є дослідження найрізноманітніших аспектів поетики. І це тоді, коли саме у 20-30-х роках українська література збагатилася художніми явищами, які потребують для свого дослідження нових і нових наукових сил. Одним із таких явищ є новелістична творчість Григорія Косинки. Це - згадки в літературно-критичних оглядах, статті С. Єфремова, А. Музички, А. Лебідя, Ф. Якубовського, Я. Савченка та ін. Форма цих праць, а також ідеологічна упередженість деяких критиків не сприяли ґрунтовному науковому висвітленню творчого феномена Г. Косинки. Спроби глибше аналізувати окремі твори письменника і весь його творчий шлях у контексті літературного процесу 20 - 30-х років помітні у працях В. Фащенка, М. Наєнка. Одна коли йдеться про спостереження над поетикою творів, сюжетно-композиційну організацію художнього матеріалу, внесок письменника у розвиток української новелістики, ці праці стають неоціненними в теоретичному, критичному та історичному дискурсах вітчизняного літературознавства. Косинки як автора, що репрезентує оригінальну модель особистості; дослідити художні засоби психологічного аналізу в новелістиці Г. Серед них, окрім першої “На золотих богів”, найприкметнішими є збірки “В житах”, “Політика”, “Вибрані оповідання”, “Серце”. Твори письменника не перевидавалися тридцять років, а його ім’я піддавалося негаціям, замовчуванню, й лише за часів хрущовської “відлиги” у 1962 році М. Стельмах і М. Рильський підготували до друку збірку Г. Ідеологічно заангажована критика 20 - 30 рр. звинувачувала письменника в нечіткості ідейної позиції, бо вимагала чорними фарбами змалювати так званих ворогів народу - заможних селян (куркулів), повстанців-петлюрівців і подібних їм, а світлими - бідняків, пролетаріїв, комуністів. За В.Марком, суспільно-філософська концепція людини веде до розуміння соціальної, історичної, моральної, біологічної, духовної, суспільної суті людини. Світогляд письменника в проекції на світ його героїв ідей у зв’язку зі стилістичними особливостями письма досліджували К. Герої - супротивники не можуть ужитися в трагедійному просторі Косинчиної новели, боротьба неминуче веде до кривавої розв’язки. Його куркулі - живі, пристрасні, колоритні - були трагічними у своїй безсилості та стихійному протесті (Кушнір із „Політики”, Рудик із новели „Змовини”). Їм протистоять комуністи Гавриш і Швачка, незаможники, бідняки: Осика, Гандзюк, Марта і Мелашка („Товариш Гаврик”, „Політика”, „Гармонія”, „За ворітьми”, „Змовини”). Спочатку він змушує дивитися на подію очима переляканого Рубля, а потім - Діброви. Новеліст захоплюється людьми діяльними, твердими, такими, як Чубатенко, Сенька-кулеметник із етюда „На Золотих Богів”, комуніст Байденко із „Темної ночі”, яку наче варіює новелістична дилогія „В житах” і „Постріл”. У цих творах теж колись вбачали суцільне „викривлення” дійсності і не помічали глибокого характеру комуніста Киянчука і схиляння перед його волею і правдою - Корнія Дізіка, який пригадує два епізоди свого складного життя. (Зауважимо, що це стосується більше зрілої новелістики, названої опозиції немає у ранніх речах: “На буряки”, “За земельку”, “Мент”). Повстанці раптом видаються Рублеві “знайомими”, бо в суті своїй вони люди одного кореня, одного життєвого досвіду, сформовані однаковими обставинами. Хоч у дядьківських очах одбивалось “страшне слово - смерть”, полоненого комуніста Байденка повстанці “посадили на покуті, як почесного гостя”. У незакінченій новелі “Фавст” автор, зокрема, після одного з найтра