Теоретичні основи вивчення дієслова у початковій школі, сутність дієслова як частини мови, його лексико-граматичні ознаки. Експериментальне дослідження особливостей вивчення дієслова у початкових класах. Результативність експериментального дослідження.
Аннотация к работе
ДИПЛОМНА РОБОТА Методика вивчення дієслова в початкових класах ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ 1.1. Сутність дієслова як частини мови 1.2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ ДІЄСЛОВА У ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ 2.1. Результативність експериментального дослідження ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП Входження України у світовий освітній простір супроводжується суттєвими змінами в педагогічній теорії й освітній практиці. На думку О.Я.Савченко, „основна засада, на якій ґрунтується загальна орієнтація навчальної та виховної роботи - скерованість на розвиток особистості” [53, 17]. Це дасть змогу уникнути авторитарних способів передачі знань учням, оскільки суб’єктами пізнання вони можуть стати лише тоді, коли освіта для них стане життєвою потребою. Провідна мета початкового етапу навчання української мови полягає насамперед у мовленнєвому розвитку школярів. Мовною (лінгвістичною) основою формування в учнів початкових класів умінь зв’язно висловлюватися є, на думку М.С.Вашуленка, „вивчення функціонування мовних одиниць у складі зв’язного висловлювання (тексту)” [18, 31]. Цьому сприяють різні вправи і завдання на спостереження, вибір, заміну мовних явищ. Значення цього процесу у формуванні особистості неодноразово підкреслювали психологи, педагоги, методисти. Так, К.Д.Ушинський наголошував, що „уміння бачити предмет з різних боків, у різних ракурсах, ситуаціях є надзвичайно важливим для особистості” [30, 65]. Дидактичні дослідження показують, що „на початковому етапі навчання цю важливу якість можна розвинути в усіх дітей, здійснюючи роботу з розвитку мовлення, причому не лише на спеціально відведених уроках, а й у процесі вивчення фонетичного, орфографічного, граматичного та лексичного матеріалу” [41, 75]. У їхніх працях знаходимо визначення основних критеріїв розвивального навчання, характеристику факторів, які забезпечують інтелектуальний розвиток молодших школярів, аргументовану оцінку готовності учнів до оволодіння прийомами мовленнєвої діяльності. Важливе місце у навчанні учнів початкових класів відводив розвитку мовлення М.І.Жинкін. У мовленні молодших школярів „переважають групи дієслів, що означають рух, роботу, різні процеси і дії. Поняття про дієслово у молодших школярів формується поступово [50]: від оволодіння суттєвими ознаками як частковими явищами (наприклад: означає дію предмета, відповідає на питання що робити? що зробити? і т. ін.) до поєднання їх у граматичне поняття і формулювання його визначення. Мета дипломної роботи - дослідження особливостей формування поняття про дієслово як частину мови в початкових класах. Слова відносяться до певних лексико-граматичних розрядів за спільними найзагальнішими семантичними, словотвірними, морфологічними й синтаксичними ознаками. Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших - менше, але вона властива всім його формам. Усі дієслівні форми бувають „доконаного або недоконаного виду, перехідними чи неперехідними” [54, 366]. У них розрізняємо, крім того, „дві основи: основу інфінітива й основу теперішнього часу” [59, 24]. Наприклад, дієслова заговорити, вилетів, рушимо, заспівавши вказують на початок дії; прогуркотіти, прилетів, напишемо, сказаний, скошено, посидівши - на кінець дії; мигнув, гукнете, допоможуть, ударивши - на одноразовість дії. Як зазначає А.О.Грищенко, „перехідні дієслова означають дію, спрямовану безпосередньо на якийсь предмет. Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і в родовому відмінку без прийменника: а) якщо перед дієсловом є заперечна частка не: розроблено (кого? що?) заходи - не розроблено (кого? чого?) заходів, проклали (кого? що?) дорогу - не проклали (кого? чого?) дороги, посадили (кого? що?) дерева - не посадили (кого? чого?) дерев, б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: принеси сіль (усю) - принеси солі (частину), розвантажити цукор (увесь) - купив цукру (частину)” [27, 41-42]. А в реченні Петрусь уже гарно малює й пише, а Олеся не гірше від нього співає та вишиває ті самі дієслова вже неперехідні (бо не мають при собі відповідних додатків і не потребують їх). Від основи інфінітива творяться форми минулого часу (працював, брав, жив), умовний спосіб (працював би, жив би), активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий, опалий, зігнилий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(прочита(ти) - прочитаний, поча(ти) - початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного виду (позелені-вши, поча-вши, розцві-вши). У пестливій мові в неозначеній формі деяких дієслів у суфіксі -ти замість кінцевого звука и виступають суфікси -ки, -оньки, -очки, -усі тощо: спатки, їстоньки, питоньки, спатусі. (В. Сосюра); б) підметом: Лиш боротись - значить жить (І. Форма майбутнього часу дійсного способу в певному контексті може виражати наказ, побажання, спонуканн