Характеристика вікових особливостей розвитку мовлення дітей дошкільного віку. Дослідження педагогічних умов ознайомлення дітей із прислів’ями і приказками. Методика розвитку словника дітей дошкільного віку засобами використання прислів’їв і приказок.
Аннотация к работе
ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 1.1 Наукові підходи до проблеми мовленнєвого розвитку дошкільників 1.2 Вікові особливості розвитку мовлення дітей дошкільного віку 1.3 Основні чинники у становленні мовлення як засобу спілкування РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА АКТИВІЗАЦІЇ МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ І НАВИЧОК В ПРОЦЕСІ ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИСЛІВ’ЯМИ ТА ПРИКАЗКАМИ 2.1 Прийоми прилучення дітей до зразків народної мудрості 2.2 Методика розвитку словника дітей дошкільного віку засобами використання прислів’їв і приказок ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ ВСТУП Актуальність дослідження. У класичній і сучасній лінгводидактичній науці рівень мовлення вважається одним з основних показників розумового розвитку дитини, проте в сучасній методиці особливості усвідомлення дошкільниками мовної дійсності, зокрема потенційні можливості їхнього мовленнєвого розвитку на кожному віковому етапі, вивчено недостатньо. Дитина дошкільного віку оволодіває правильною звуковимовою в нерозривному зв’язку зі своїм психічним розвитком, у єдності з розвитком предметно-практичної діяльності, мислення, спілкування. Головною умовою виникнення і вирішення цих протиріч є спілкування дитини з дорослим, у процесі якого він спонукає й заохочує до правильної звуковимови. Прикінцевою метою засвоєння рідної мови є досконале володіння мовленнєвими засобами, що передбачає граматичну правильність як ознаку високої культури мовлення і вимагає усвідомлення значень слів, їх літературних форм, а також уміння використовувати їх доречно й точно залежно від контексту мовленнєвої ситуації, з орієнтацією на слухача, учасника спілкування. Кожен вихователь повинен напам’ять знати велику кількість прислів’їв та приказок, щоб у будь-який час влучно використати їх у виховній роботі з малюками. Їх вплив на мовну освіту дітей було розкрито в роботах видатних учених, педагогів, письменників (О.В.Духнович, С.Ф.Русова, Г.С.Сковорода, І.І.Срезнєвський, Є.І.Тихеєва, К.Д.Ушинський, І.Я.Франко та ін.). Розвиток - це складний інволюційно-еволюційний поступальний рух, у ході якого відбуваються прогресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині (Л.С.Виготський, Б.Г.Ананьєв). Специфічним є уявлення про комунікативно-мовленнєвий розвиток як складову цілісного розвитку особистості дитини. Виділяючи поняття комунікативно-мовленнєвий розвиток, Т.О.Піроженко запропонувала таке його визначення - це процес становлення форм і засобів взаємодії дитини з оточенням, у якій віддзеркалені новоутворення емоційно-вольової, когнітивної, особистісної сфери людини як суб’єкта спілкування [10,с.22]. Так, вивчення дитячого мовлення представлено в працях традиційних лінгвістичних напрямків (А.М.Богуш, Н.В.Гавриш, С.М.Карпова, К.Л.Крутій, Е.І.Труве, Г.Ю.Мягкова, Т.М.Ушакова, Е.Ф.Саботович). У класичному дослідженні онтогенезу спілкування дітей з дорослими (М.І.Лісіна) основні змістові акценти розставлені на взаємозвязку провідних видів діяльності (маніпулятивної, предметно-практичної, ігрової, пізнавальної) та ускладненні форм спілкування, що вводить онтогенез спілкування до рангу провідних видів діяльності у ранньому дитинстві й водночас розкриває його роль як механізму зміни та розвитку більш складних видів діяльності. На досягнутому рівні узагальнених наукових знань “мовна особистість” вивчається на дорослому контингенті (Г.І.Богін, Н.В.Чепелєва) і розглядається як багатокомпонентний, структурно упорядкований набір мовних здібностей, умінь, здатності створювати й сприймати тексти [16,с.112].