Предмет, завдання та структура вікової та педагогічної психології, їх зв"язок з іншими науками. Вимоги до проведення досліджень проблем розвитку психіки й особистості, фактори психічного розвитку. Діалектичний взаємозв"язок навчання, виховання, розвитку.
Аннотация к работе
1. Предмет, завдання та структура вікової психології Вікова психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості - психологію дорослої людини, геронтопсихологію - психологію старості. Як навчальний курс вікова психологія охоплює такі теми: вікова психологія як галузь психологічної науки; виникнення і розвиток вікової психології; теоретичні основи вікової психології; початок людського життя; психічний і особистісний розвиток дитини від народження до вступу в школу; психологія молодшого школяра; психологія підлітка; психологія ранньої і зрілої юності; рання дорослість; зрілий дорослий вік; старість. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розвязанні таких теоретичних і практичних завдань:- вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо); - розвиток психічно здорової особистості та дослідження особливостей відхилень у психічному здоровї людини; - дослідження психології старих людей та особливостей їхньої життєдіяльності; - розвиток обдарованих дітей (їхніх здібностей, особистісних якостей, окремих психічних функцій); - зясування індивідуальних відмінностей дітей, відкриття їхніх творчих здібностей; - дослідження сенситивних періодів у розвитку особистості та окремих психічних функцій; - створення психологічних умов для забезпечення саморозвитку; - вивчення відхилень у психічному та особистісному розвитку; - дослідження взаємин дітей і дорослих; - зясування особливостей впливу масової культури та засобів масової інформації на психічний та особистісний розвиток дітей; - забезпечення психологічних умов розвитку цілісної та гармонійної особистості дитини, підлітка та юнака. 2. Зв’язок вікової та педагогічної психології з іншими науками Вікова та педагогічна психологія пов’язані з такими науками: Вікова та педагогічна психологія тісно пов’язані між собою цей взаємозв’язок виявляється у таких аспектах. А) в одному і тому ж об’єкті вивчення (дитині, підліткові, старшокласникові); Б) у використанні схожих методів дослідження: В) у схожих зв’язках з одними й тими ж науками. Озброюють вчителів знаннями про психологічні закономірності розвитку психіки, формування особистості дітей, про психологічні закономірності навчально-виховного процесу. А В., ПП., збагачують загальну психологію новим фактичним матеріалом для розкриття нових психологічних закономірностей З соціальною психологією - надає інформацію про закономірності міжособистісного спілкування і спільної діяльності у різних соц. групах. З дефектологією - вивчає відхилення психічних та фізичних станів дітей. З анатомією та фізіологією - яка озброює В. та ПП.. знаннями про особливості фізичного розвитку дітей різних вікових особливостей та необхідного дотримання певних санітарно-гігієнічних норм до організації виховного процесу. Перша спроба докладного і послідовного опису психічного розвитку особистості повязана з імям німецького філософа Альфреда Тідемана (1736-1803), який опублікував у 1787 р. “Спостереження за розвитком душевних здібностей дитини”. Засновником дитячої психології вважають англійського ембріолога і психолога Віктора Прейєра (1822-1899). Він прагнув не тільки розкрити зміст дитячої душі, описати розвиток пізнавальних процесів, мовлення, емоцій дитини, а й навчити дорослих розуміти дітей, використовуючи обєктивні методи. Емпіричні методи А) спостереження, самоспостереження метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів на основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обовязковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків. б) експериментальні методи: Основними ознаками експерименту є створення дослідником умов, у яких виявляються психічні явища, і контролювання його перебігу. Чіткість методологічної позиції психолога унеможливлює надмірне захоплення лише збором емпіричного матеріалу чи складанням теоретичних схем без заглиблення в психологічну реальність, вивчення суті психологічної проблеми. Соціальним чинникам розвитку, соціальному середовищу вони відводять роль “регулятора”, “проявника” спадкового. Наприкла