Знайомство Проспера Меріме та І.С. Тургенєва. Глибина та виразність новел Меріме. Прихильність Меріме до України, його захоплення українськими та російськими письменниками. Французькі переклади творів Тургенєва, творча близькість між письменниками.
Аннотация к работе
Познайомившись з Проспером Меріме І. Взяття редуту (1829) - коротка новела, побудована як оповідь очевидця (можливо, Стендаля) про опір росіян при штурмі наполеонівськими військами Шевардінського редуту напередодні Бородінського бою. Меріме прихильно ставився до України. Про це свідчать, зокрема, листи письменники, а також його розвідки: нарис Українські козаки т їхні останні гетьмани (1854), де йдеться про життя, звичаї та побут запорожців, їхню боротьбу за визволення України, характеризується суспільно-політичний ладна Запоріжцю Січ, який Меріме кваліфікує як військову демократію: дослідження Б. Хмельницький (1863) з розгорнутою картиною буття українського народу в сер. Окремі моменти історії України та її козацтва розглянув у праці Епізод з російської історії Лжедмитро (1853), також у сюжетно пов’язаних з нею п’єсі Перші кроки авантюрник (1852), де відтворив життя Запорізької Січі. Творчість М. Гоголя, приятелював з ним сполуками Меріме до вивчення української, російської т польської мов: він перекладав п’єсу Ревізор, написав низку статей, у яких високо оцінив талант письменника. Починаючи з 1848 року Проспер Меріме літературно емігрував до Росії й України. Під впливом його досліджень у 1868 р. французький сенат у хвалив: вивчити у школах Франції курс історії України. Також письменник захоплювався українськими та російськими письменниками: написав статі про Гоголя, мріяв перекладати французською. М. Вовчка, переклав Пушкіна, Гоголя, Тургенєва французькою мовою. Він знайомитися з представниками освічених кіл російського суспільства не далеких літературі, - з К.К. Лабенської, Н.А. Мельгунова, А.І. і Н.І. Тургенєвими, С.А. Соболевський. Але особливе захоплення викликає у нього Пушкін, творчість якого він займався близько сорока років. Через 2 роки зявляється його стаття Микола Гоголь, більш ніж наполовину складається з уривків і переказів Мертвих душ і Ревізора (За деякими відомостями, Меріме був особисто знайомий з Гоголем, - він зустрівся з ним в 1837 р. в салоні А.О. Смирнової). Він безжалісний до злості і дурості, але в його розпорядженні має тільки одна зброя). Характерно, що цю односторонню оцінку Гоголя з радістю підхопив Ф. Бумарін, розвинувши її в 2 статтях у Північної бджолі.І.С. Тургенєв у листі Поліні так оцінив статтю Меріме про Гоголя: Надзвичайно проникливі розуми з числа іноземців, як, наприклад, Меріме, побачать у Гоголя тільки гумориста на англійський лад. Це єдина мова тепер у Європі, який ще придатний для поезії. Ваша поезія, - сказав нам одного разу Меріме, відомий французький письменник і шанувальник Пушкіна, якого він, не вагаючись, називав найбільшим поетом своєї епохи, які ледь не в присутності самого Віктора Гюго, - ваша поезія шукає, перш за все правди, а краса потім є сам собою: наші поети, навпаки, йде зовсім протилежної дорогою: вони клопочуть насамперед про ефект, дотепності, красі, і якщо по всьому цьому їм постане можливість не ображати правдоподібності, так вони і це, мабуть, візьмуть на додачу. З Тургенєвим Меріме знайомився в лютому 1857р. в Парижі і з того часу постійно листувався і зустрічався. Закінчується ця передмова словами Театр Клари Газуль, відоме твір дотепного Меріме, подав мені думку написати безделкі в його роді. Цьому багато в чому сприяв Меріме М.Г. Ладарія спілкується увага своєрідність особистих і творчих звязків двох письменників, знаходить типологічні і генетичні риси подібності в таких творах, як новели Подвійна помилка, Карлик, Венера Ільськая та повісті Вєшніє води, Степовий король Лір, Клара Міліч, бачить продуктивність спілкування письменників у спільній роботі над перекладами, а також у літературно - критичних роздумів. Слід зазначити вплив Меріме - драматурга і автора історичних хронік, який наполегливо хотів бачити Тургенєва творцем саме творів історичного плану; як відомо, він закликав його взятися за велике історичне полотно з життя російських розкольників 17 століття. Ці слова говорять про те, як болісно відчував Меріме гнітючий прес умовної буржуазної моралі, що обмежує творчість художника рамками десяти заповідей загальновизнаним чеснот.