Тематичні групи назв рослин, критерії виділення та семантика. Закономірності формування та реалізації семантики дериватів, мотивованих українськими назвами рослин. Типова словотвірна парадигма іменників – назв рослин. Рослини - українські символи.
Аннотация к работе
Курсова робота на тему: «Іменники - назви рослин та їх використання в усній народній творчості» Вступ Темою даної роботи є іменники - назви рослин та їх вживання в усній народній творчості. У роботі було розглянуто словотвірну парадигму категорії іменників - назв рослин, а також роль представників цієї категорії у житті народу, їх використання у його творчості, символіку рослин. Кінцевою метою основоцентричного аспекту вивчення словотвору є дослідження дериваційної поведінки усіх груп та класів твірних слів «аж до повного охоплення всієї твірної бази з тим, щоб виявити типологію словотвору, в якій типологізувальним чинником буде твірна основа». На сьогодні в україністиці на основі аналізу структури й семантики словотвірних парадигм досліджено дериваційний потенціал прикметників. Вибрані для аналізу найменування рослин репрезентують великий пласт субстантивної лексики - найменування живої природи, що оточує людину. Мета роботи - виявити структурно-семантичну типологію словотвірних парадигм українських назв рослин та їх використання у творах народу. Відповідно до поставленої мети визначаються конкретні завдання роботи: · виявити специфіку назв рослин як твірної бази українського словотворення; · встановити континуум словотвірних значень, реалізованих похідними від українських найменувань рослин; · проаналізувати словотвірний потенціал різних підгруп відзначених субстантивів та його реалізацію у мові; · вивчити способи та засоби реалізації словотвірних значень; · виявити чинники, які визначають структуру словотвірних парадигм українських найменувань представників флори; · простежити глибину семантичних позицій відіменникових словотвірних парадигм і вивчити семантико-функціональні взаємовідношення спільноосновних різноформантних однофункціональних десубстантивів; · визначити символіку рослин і простежити їх використання в усній народній творчості. Критерії виділення та семантика Назви рослин у сучасній українській літературній мові являють собою специфічну лексико-семантичну групу іменників, яка охоплює різноманітні дерев, кущів, чагарників, трав, культурних і диких рослин. Багатозначність іменників - назв рослин зафіксовано в тлумачному Словнику української мови, пор.: калина - 1) «кущова рослина, що має білі квіти й червоні гіркі ягоди»; 2) «ягоди цієї рослини»; картопля - 1) «однорічна трав’яниста рослина з їстівними бульбами, багатими на крохмаль»; 2) «їстівні бульби цієї рослини»; льон - 1) «однорічна або багаторічна трав’яниста технічна рослина, зі стебел якої виготовляють волокно, а з насіння - олію»; 2) «волокно, що виготовляється з цієї рослини». Найменування рослин входять у лексичну систему мови як певний семіологічний клас. Ця ідіоматичність має до певної міри закономірний характер: “чим строгіше, повніше представляє лексична одиниця лексико-морфологічні характеристики іменника, тим більше підстав очікувати фразеологічність лексичної семантики у мотивованого нею слова”. Відсутність категорії збірності в семантико-граматичній структурі іменників, що позначають представників флори, є передумовою виникнення мотивованих ними дериватів зі значенням збірності. Такі похідні характерні для словотвірних парадигм назв рослин, напр.: будяччя, бурячиння, верб’я, дерев’яччя, лозиння. Інші назви рослинного світу, що позначають здебільшого нижчі рослинні організми, також мають дефектну парадигму числа і не утворюють форми множини (азалія, какао, кмин, кріп, лаванда, нечуйвітер), причому простежуються певні закономірності: назви рослин, які важливі в житті й господарстві людини, які порівняно давно існують у мові, з одного боку, а також ті, стосовно яких логічно можна чітко виокремити одну особину з-поміж сукупності (зокрема, назви деревних рослин) утворюють граматичні форми множини, за винятком тих найменувань рослин, які є речовинними іменниками; інші ж найменування представників рослинного світу форм множини здебільшого не утворюють, або їх творення супроводжується значним зсувом семантики. Суперечливість існуючих лінґвістичних класифікацій назв рослин (у працях А. Моргун, О. Васильєвої, Л. Войтик, Н. Авіної, Н. Юсупової, І. Лєбєдєвої, І. Типову словотвірну парадигму українських назв рослин формують словотвірні значення чотирьох лексико-граматичних класів слів: іменників, прикметників, дієслів та прислівників. Конкретні словотвірні парадигми іменників - назв рослин є багаточленними, пор.: · береза - березка, березонька, березочка, березняк, березовий; Ой хвалилася біла береза Своїми вітками перед дубками. (Двічі) Там стояла дівка красна. (Ой дощику-поливайчику) · дуб - дубок, дубчик, дубець, дубище, дубина, дубник, дубняк, дубчак, дубівка (сорт дині), піддубник (гриб), піддубок (гриб), дубовий, дубуватий; А старим бабам паляниці, Щоб плодились бики і телиці, Барани і ягниці. У типових словотвірних парадигмах аналізованих лексем найчисельнішою є субстантивна зона, яку формують два типи словотвірних значень: мутаційні та модифікаційні, однак їх набір для дериватів, мотивованих найменуваннями представників флори,