Особливості засвоєння української мови як другої. Зміст і завдання вивчення українських іменників у російськомовній школі. Комплекс вправ на вивчення іменника та методики їхнього використання. Перевірка ефективності використаного комплексу вправ.
Аннотация к работе
Дипломна робота з теми: Іменник як частина мови та методика його вивчення у початкових класах Вступ У зв`язку з наданням українській мові статусу державної вона стала мовою навчання і виховання в усіх дитячих закладах. Особливе місце посідає вивчення української мови в початковій школі, в тому числі і з російською мовою викладання. Нині українська мова вивчається як обов`язковий навчальний предмет, який має забезпечити формування в учнів мовленнєвих умінь, необхідних для життя і діяльності людини в усіх офіційно-ділових і культурних сферах України, у навчальній і побутовій діяльності. У Державному стандарті початкової загальної освіти основною метою навчання української мови в початкових класах є «формування і розвиток елементарних умінь спілкуватися українською мовою в усній і писемній формах, виховання поваги до української держави, народу, його мови, культури, почуття громадськості» [ 9, с.13]. У зв`язку з цим актуальними стали питання розробки методики вивчення української мови в російськомовній школі. Попри те, що навчання української мови у школах з російською мовою викладання було започатковане ще в 1922 р., до другої половини XXст. методика її вивчення ґрунтовно не розроблялася. У цей час на сторінках журналу «Початкова школа» друкується низка статей, присвячених питанням вивчення української мови у початкових класах російськомовних шкіл (Н.О. Воскресенська, А.О. Свашенко, М.В. Сокирко, О.Н. Хорошковська та ін.). Від цього часу питання порівняльного вивчення обох мов привертають увагу як науковців, так і вчителів-практиків (І.П. Ґудзик, Р.М. Вовкотруб, В.О. Трунова, Н.В. Притулик, О.М. Петрук, Г.П. Коваль, Л.О. Кутенко та інші). Особливо наочно цей недолік проявляється під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема, частин мови, який, як показали наші спостереження під час педагогічних практик, вивчається без забезпечення перенесення знань і вмінь з першої мови на другу. З огляду на це ми присвятили наше дипломне дослідження вивченню іменника як величезне значення у формуванні мовленнєвих умінь молодших школярів. Для реалізації сформульованих завдань використано такі методи дослідження: а) теоретичні: аналіз лінгвістичної і методичної літератури в розділі досліджуваної проблеми; шкільної навчальної літератури та практики; лінгвістичний аналіз функцій іменника і його граматичних категорій, що вивчаються в початкових класах; аналіз і узагальнення наслідків експериментального дослідження. б) практичні: цілеспрямовані педагогічні спостереження за навчальним процесом, осмислення досвіду роботи вчителів, бесіди з учителями й учнями, узагальнення наслідків дипломного дослідження. Часто дитина перебуває в умовах білінгвізму (двомовності), коли чує й іншу мову і її теж засвоює шляхом наслідування дорослого. Транспозицію знань слід здійснювати в усіх випадках, коли навчальний матеріал є спільним в обох мовах. Таким спільним для обох мов матеріалом, наприклад, із розділу «Іменник» є загальне поняття про його лексичне значення та лексико-граматичні категорії. Наприклад, під час засвоєння розбіжності у роді іменників (степь - степ, Сибирь - Сибір) чи їхніх числових форм (дверь -двері, листья - листя, медвежонок - ведмежа). Це не дивно, бо з давніх-давен почали виділяти два класи слів - ім’я та дієслово. Згідно вимог програми учні 4-го класу повинні: — розрізняти слова - різні частини мови; — знаходити у реченні та самостійно добирати іменники; — розуміти значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій; — добирати іменники синоніми та антоніми; — розрізняти іменники з одним значенням і багатозначні; — уживати іменники в прямому і переносному значенні; — визначати рід і число іменників; — вживати іменники у належному їм роді і числі(кір, листя); — засвоювати іменники, що вживаються лише в однині або множині; — спостерігати за таблицею, за змінюванням відмінкових форм іменників чоловічого і жіночого роду, робити висновки; — засвоїти особливості відмінювання іменників за відмінками та кличний відмінок, якого немає в російській мові; — під час відмінювання іменників діти мають навчитися змінювати приголосні основи [г, к, х ] на [з`, ц`, с`] — уживати прийменники з місцевим відмінком при побудові словосполучень (сидіти на березі, стояти при дорозі); — уживати закінчення -ою, -ею, - єю при побудові словосполучень з іменниками в орудному відмінку з прийменниками і без них(розмовляю з сестрою, пишатися мамою); — спостерігати за таблицею за відмінюванням іменників чоловічого і середнього роду, робить висновки; — правильно вимовляти і вживати паралельні закінчення -у, -ю, // -ові, -еві, -єві при побудові словосполучень і речень з іменниками в давальному і місцевому відмінках; — уживати закінчення -і, -ї в іменниках у давальному і місцевому відмінках; — змінювати приголосні основи [г],[к], [х] на [з`],[ц`], [с`] при вживанні іменників у цих відмінках; — уживати закінчення -ем після ж, ч, ш та -ям в іменниках середнього роду на -я при побудові словосполучень та речень; правильно вимовляти і писати такі іменн