Іманентна поетика Еміля Штайґера у контексті проблематики сучасного літературознавства - Автореферат

бесплатно 0
4.5 164
Розвиток теорій інтерпретації художнього твору в німецькій філологічній науці до середини ХХ ст. Етапи духовного становлення Е. Штайґера як літературознавця. Особливості впливу іманентної поетики на загальний розвиток європейського літературознавства.


Аннотация к работе
Європейська літературознавча думка ХХ ст. характеризується теоретичною та методологічною багатовекторністю. Зокрема, філософське підґрунтя й історична реальність першої половини минулого століття сприяли виникненню в німецькій філологічній науці інтерпретаційних концепцій, які задекларували відмову від вивчення звязків літератури з реальністю та суто іманентний, феноменологічний розгляд літературних творів. У нас немає спеціальних досліджень життя і творчості вченого, його імя лише побіжно згадується у загальних курсах теорії літератури, а вплив іманентної поетики на розвиток вітчизняної науки про літературу залишається донині невизначеним. Дослідження виконувалось у рамках комплексної науково-дослідницької теми "Вивчення німецької мови в контексті діалогу культур" кафедри практики німецької мови Дрогобицького державного педагогічного університету ім. Івана Франка (протокол № 5 від 22.05.2008 р.) та узгоджено в Бюро наукової ради НАН України з проблеми "Класична спадщина та сучасна художня література" (протокол № 3 від 5.06.2008 р.).У першому розділі "Творчість Еміля Штайґера у контексті німецьких теорій інтерпретації" визначається місце творчого доробку Е. Наголошено на двох взаємозалежних постулатах, що сформували ядро цих методологій: 1) постулат естетичного характеру: літературний твір тлумачиться як щось довершено однорідне, когерентне, значиме й оформлене; 2) постулат автономності: інтерпретація спрямовується лише на літературний твір, відмежовуючись від усіх позалітературних моментів та контекстів. Штайґера: трактати з теорії іманентної інтерпретації літературного твору ("Час як здатність уяви поета" / "Die Zeit als Einbildungskraft des Dichters", "Основні поняття поетики" / "Grundbegriffe der Poetik", "Мистецтво інтерпретації" / "Die Kunst der Interpretation"), монографії про письменників ("Ґете" / "Goethe", "Фрідріх Шиллер" / "Friedrich Schiller", "Зміна стилю" / "Stilwandel"), майстерні переклади творів античності (Софокл, Еврипід, Есхіл, Калімах, Сапфо, Вергілій), коментується видавнича діяльність вченого у журналі "Trivium" (1942 - 1951). Головні риси: цілісність, усталеність і недоторканність структури ліричної поезії; єдність ліричного настрою; поезія навіюється митцю й апелює до душі реципієнта; відсутність дистанції між автором, твором і читачем; усе існуюче у ліричному настрої - стани, позбавлені часовості: для поета минуле таке ж близьке, як теперішнє, він розчиняється у ньому і "спогадує"; спогадування - назва відсутності дистанції між субєктом і обєктом. Штайґер розрізняє два види: а) пафос, мова якого близька до ліричної: сила слова струменіє з кожної фрази; наявність дистанції між автором і оповіддю, яку автор однак прагне подолати; напруження виникає з контрасту між бажаним і наявним, між майбутнім і теперішнім; герой психологічно недиференційований, пафос повністю полонить його; необхідність відмежування охопленого патетичною промовою оповідача від слухача за допомогою сцени; б) проблема - непатетична напружена поезія: напруження виникає в очікуванні майбутньої розвязки; усе спрямоване на кінцеву мету, частини тісно повязані між собою; герой діяльний у напрямку поставленої мети, проте інколи виходить за її межі, потрапляючи у сферу трагічного чи комічного; сцена забезпечує оглядовість дії.У німецькій гуманітарній науці літературна інтерпретація пройшла низку стадій розвитку (раціональна реконструкція, наративна інтерпретація, репродукція, редукція, філософська реконструкція, герменевтична інтерпретація і т.д.), але усі концепції фактично оберталися навколо тріади автор - твір - читач, надаючи перевагу тому чи тому елементу й вплітаючи в інтерпретацію різні конотації (зумовленість літературного твору обєктивною дійсністю чи суспільним середовищем, доцільність біографічних студій, можливість продуктивності читацької свідомості тощо). Дві світові війни і витіснення позитивізму з науки про літературу плеядою ідеалістичних течій (інтуїтивізм, формалізм, психоаналіз, екзистенціалізм, феноменологія) стали, на нашу думку, логічним підґрунтям виникнення у першій половині ХХ ст. "замкнутих" теорій інтерпретації, які розглядали художній твір як продукт чистого мистецтва автономно від зовнішніх факторів (англо-американська "нова критика", німецько-швейцарська школа іманентної інтерпретації). Розчарований практикою націонал-соціалізму, молодий вчений звертається до аполітичної наукової діяльності, мета якої полягала не у тому, щоб віддати належне історичному часу, а в дослідженні відмежованого від реальності вічного, позачасового мистецтва. Штайґера: 1) предметом інтерпретації є лише слово письменника і ніщо поза ним: слово - початок і кінець літературознавчої науки; 2) категорія причиновості неприйнятна в науці про літературу, оскільки все творче саме з огляду на свій творчий характер ніколи не може бути виве

План
Основний зміст дисертації

Вывод
У Висновках подається теоретичне узагальнення результатів дослідження іманентної поетики Еміля Штайґера, її наукової еволюції, літературознавчої ваги та філософського контексту.

1. У німецькій гуманітарній науці літературна інтерпретація пройшла низку стадій розвитку (раціональна реконструкція, наративна інтерпретація, репродукція, редукція, філософська реконструкція, герменевтична інтерпретація і т.д.), але усі концепції фактично оберталися навколо тріади автор - твір - читач, надаючи перевагу тому чи тому елементу й вплітаючи в інтерпретацію різні конотації (зумовленість літературного твору обєктивною дійсністю чи суспільним середовищем, доцільність біографічних студій, можливість продуктивності читацької свідомості тощо). Дві світові війни і витіснення позитивізму з науки про літературу плеядою ідеалістичних течій (інтуїтивізм, формалізм, психоаналіз, екзистенціалізм, феноменологія) стали, на нашу думку, логічним підґрунтям виникнення у першій половині ХХ ст. "замкнутих" теорій інтерпретації, які розглядали художній твір як продукт чистого мистецтва автономно від зовнішніх факторів (англо-американська "нова критика", німецько-швейцарська школа іманентної інтерпретації).

2. Визначальний вплив на духовне становлення Е. Штайґера мала історична реальність середини ХХ ст. Розчарований практикою націонал-соціалізму, молодий вчений звертається до аполітичної наукової діяльності, мета якої полягала не у тому, щоб віддати належне історичному часу, а в дослідженні відмежованого від реальності вічного, позачасового мистецтва.

3. Сформульовано основні постулати теорії іманентної інтерпретації Е. Штайґера: 1) предметом інтерпретації є лише слово письменника і ніщо поза ним: слово - початок і кінець літературознавчої науки; 2) категорія причиновості неприйнятна в науці про літературу, оскільки все творче саме з огляду на свій творчий характер ніколи не може бути виведено з чогось іншого. Тому новим методом інтерпретації має стати феноменологічний опис: замість того, щоб пояснювати "чому" і "навіщо", потрібно описувати; 3) мета усього літературознавства - "усвідомити те, що нас захоплює"; 4) основне завдання інтерпретації полягає у вивченні унікальності окремо взятого художнього твору.

4. Заперечуючи розуміння історії літератури як когерентного, історично і суспільно зумовленого процесу, Е. Штайґер робить спробу протиставити історичному тлумаченню літератури позаісторичне, обґрунтоване на екзистенціальній філософії М. Гайдеґґера. Він пропонує новаторське трактування типології родів літератури: замість класифікації творів за зовнішніми ознаками учений радить проводити її з огляду на внутрішні стильові якості окремих творів. Тож основні поняття Е. Штайґера відображають внутрішнє співвідношення стильових категорій і відповідних форм перцепції, в яких постає поетичний світ, виражений відповідним стилем: 1) ліричний стиль: спогадування; 2) епічний стиль: представлення; 3) драматичний стиль: напруження. Отже, штайґерова поетика займається свого роду стилістикою, нерозривно повязаною з філософською антропологією. Відшуковуючи підґрунтя цих понять у людській екзистенції, Е. Штайґер надає своїй поетиці статусу фундаментальної. Доведено, що вчений не мав на меті чітко визначити межі літературних родів чи розподілити за ними усі види художніх творів. Він лише намагався знайти прийнятний для такої класифікації нормативний принцип - "простір", притаманний тій чи іншій поетичній формі, межі якого не можна переступати, не порушивши її змісту.

5. Надаючи поняттю стиль голістичного тлумачення, Е. Штайґер розуміє його у трьох значеннях: 1) як єдність багатоманіття й суголосність усіх аспектів літературного твору, що робить його досконалим і викликає в реципієнта відчуття прекрасного; 2) як "світ" кожного автентичного письменника. Стиль - це сталість у мінливості, а отже, найвища ланка, досягнута мистецтвом. Саме таке розуміння стилю літературознавець кладе в основу своєї теорії іманентної інтерпретації і називає це мистецтво стилістичною критикою; 3) як єдність у різноманітті й основний ритм культурної епохи. Проблему еволюції стилю Е. Штайґер окреслює з точки зору іманентного літературознавства і формулює чотири види зміни стилю: завершення, нарощування, розвіювання та злам. Досліджувати ці зміни повинна історія стилів, яка має описувати не каузальні залежності між стилями, а їхній контекстуальний звязок.

6. Усі складові іманентної поетики Е. Штайґера більшою чи меншою мірою визначалися філософським контекстом його творчості й передусім екзистенціальною філософією М. Гайдеґґера. Усвідомлюючи услід за М. Гайдеґґером естетично-онтологічну сутність часу, Е. Штайґер створює літературознавчу концепцію, яка розглядає час як індивідуальну уяву поета. У поезіях К. Брентано, Й.В. Ґете та Ґ. Келлера для нього відкриваються три різні часові модуси, які, своєю чергою, є мистецьким виявом духовного світогляду (бурхливий час, мить, нерухомий час). Зясовано, що Е. Штайґер сприймає поезію як перетворення історичного буття на духовний час. Воднораз час як уява поета тлумачиться і як музична єдність цього духовного часу: поняття часу набуває екзистенційного смислу у значенні ритмічного оформлення творчого Духу. Лише у такому контексті стає зрозумілим, що час для швейцарського літературознавця є не одноразово минущим, а свідомо сталим, не смертною оболонкою, а духовною суттю і тому - найглибшою сутністю людського духу.

Найбільш явними прикладами впливу філософії М. Гайдеґґера на інтерпретаційну практику Е. Штайґера є його розгляд творчого доробку німецьких поетів Е. Мьоріке та Ф. Гельдерліна. У тлумаченні вірша Е. Мьоріке "До лампи" Е. Штайґер, вторуючи теорії М. Гайдеґґера про недосяжність істинного буття для сучасної людини, розробляє проблему рецепції прекрасного твору в часи нівелювання мистецьких цінностей. Інтерпретація творчості Ф. Гельдерліна приводить Е. Штайґера до сприйняття поезії як словесного творення буття і ролі поета як деміурга й посередника між богами і людьми, що є проявом прямої алюзії до концепції мовності буття та герменевтичності поетичної мови М. Гайдеґґера.

7. Дослідження довело неоднозначність рецепції іманентної поетики Е. Штайґера у повоєнній європейській філологічній думці: від лояльності в німецькому літературознавстві і нерозуміння в інших країнах Заходу до критики у радянській науці про літературу. В українському літературознавстві у низці праць прибічників формального методу виявлено окремі елементи, що перегукуються з теорією Е. Штайґера. У західноєвропейських постмодерністичних дискурсах початку ХХІ ст. ідеї "найвидатнішого і найсуперечливішого швейцарського германіста минулого століття" заново прочитуються та актуалізуються.

Науковий доробок Е. Штайґера вважаємо важливим етапом розвитку європейського літературознавства. В інтерпретаційній практиці вчений докладно, тонко і вчутливо аналізував текст художнього твору на лінгвістичному та стилістичному рівнях, рухаючись у герменевтичному колі між частковим і загальним, і лише потім - для кращого розуміння власне поетичного матеріалу - вдавався до філософських, психологічних, мистецтвознавчих екскурсів. Це давало йому змогу розкривати ті внутрішні закони побудови тексту, що перетворюють останній на єдину цілісну художню структуру, і виявляти глибинний сенс літературного твору, величного у своїй мистецькій неповторності. Така стратегія Е. Штайґера може, на нашу думку, допомогти й сучасним літературознавцям досягти віртуозності у мистецтві розуміння і тлумачення художнього слова.

Список литературы
Статті в наукових фахових виданнях: 1. Радченко О.А. Еміль Штайґер як теоретик іманентної інтерпретації художнього твору // Літературознавчий збірник. - Вип. 23-24. - Донецьк : ДОННУ, 2005. - C. 40-51.

2. Радченко О.А. Літературний твір в інтерпретації Еміля Штайґера // Наукові записки Кіровоградського держ. пед. ун-ту ім. В. Винниченка. - Серія : Філологічні науки (літературознавство). - Вип. 69. - Ч. 2. - Кіровоград : РВВ КДПУ, 2006. - C. 116-124.

3. Радченко О.А. Основні поняття поетики Еміля Штайґера // Наукові записки Харківського нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. - Серія : Літературознавство. - Вип. 4 (48). - Ч. 2. - Х. : ППВ "Нове слово", 2006. - C. 98-115.

4. Радченко О.А. До проблеми рецепції іманентної поетики Еміля Штайґера у західноєвропейському та вітчизняному літературознавстві // Нова філологія : зб. наук. праць. - Запоріжжя : Запорізький нац. ун-т., 2009. - № 36. - С. 67-74.

5. Радченко О.А. Час як уява і час як буття : Еміль Штайґер versus Мартін Гайдеґґер // Слово і час. - 2009. - № 6 (582). - С. 45-53.

Статті в інших виданнях та матеріали конференцій

6. Радченко О.А. Еміль Штайґер : одіссея духовних пошуків // Вісник факультету романо-германської філології / [за ред. В.П. Кеміня]. - Вип. 2. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2007. - C. 188-198.

7. Радченко О.А. Один твір - чотири бачення сенсу (до проблеми естетичної рецепції вірша Е. Мьоріке "До лампи") // Сучасні проблеми германістики в Україні : матеріали міжнар. наук. конференції / [відпов. ред. Т.Р. Кияк, В.М. Лопушанський]. - Дрогобич : Видавець Сурма, 2008. - С. 489-500.

8. Радченко О.А. Поняття стилю та його еволюція у літературознавчій концепції Еміля Штайґера // Актуальні проблеми сучасної термінології : зб. наук. праць за матеріалами наук.-практ. семінару. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2008. - С. 199-208.

9. Радченко О.А. Еміль Штайґер vs Мартін Гайдеґґер: поезія Фрідріха Гельдерліна як словесне творення буття // Conversatoria Litteraria: Mikdzynarodowy rocznik naukowy / [pod red. Danuty Szymonik]. - T. 3 : Aktualne problemy komparatystyki : teoria i metodologia badac literaturoznawczych. - Siedlce - Banskб Bystrica : ELPIL, 2010. - S. 205-213.

10. Радченко О.А. Еміль Штайґер: від "фундаментальної" до "зразкової" поетики // Spotkania Humanistyczne : Mikdzynarodowy interdyscyplinarny periodyk naukowy. - Siedlce : Stowarzyszenie tutajteraz, 2010. - Nr. 1 (1). - S. 75-81.
Заказать написание новой работы



Дисциплины научных работ



Хотите, перезвоним вам?