Поведінка суб’єктів міжнародного права. Принцип суверенної рівності держав, незастосування сили і погрози силою, територіальної цілісності держав, мирного рішення міжнародних суперечок, невтручання у внутрішні справи, загальної поваги прав людини.
Аннотация к работе
1.Основні принципи міжнародного права Принципи міжнародного права є узагальненими правилами поведінки суб’єктів міжнародного права, які встановлені на практиці та закріплені договірними або звичаєвими нормами міжнародного права. Основні принципи міжнародного права є базою для створення всього масиву міжнародно-правових норм і свого роду конституцією міжнародного правопорядку, оскільки встановлюють критерії законності норм міжнародного права. Основні принципи міжнародного права закріплено в Статуті ООН, а також у Декларації про принципи міжнародного права, яка прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 1975 р., та в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) й не можуть бути скасовані державами в односторонньому порядку або за згодою. Статут ООН та Декларація про принципи міжнародного права визначають лише сім з них, а саме: · принцип незастосування сили або загрози сили; · принцип мирного вирішення міжнародних спорів; принцип невтручання; · принцип співробітництва; · принцип рівноправ’я і самовизначення народів; · принцип суверенної рівності держав; · принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом. Принципи міжнародного права виконують дві функції: сприяють стабілізації міжнародних відношень, обмежуючи їх визначеними нормативними рамками, і закріплюють усе нове, що зявляється в практиці міжнародних відношень, і в такий спосіб сприяють їхньому розвитку, 1.Принцип суверенної рівності держав Відповідно до принципу суверенної рівності держави мають право на юридичну рівність, територіальну цілісність, свободу і політичну незалежність, вільний вибір та реалізацію політичних, соціальних, економічних та культурних інтересів, свободу у створенні національної системи законодавства, здійснення в рамках міжнародного права відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, участь у міжнародних договорах, нейтралітет. Також слід відзначити, що сучасна тенденція обмеження власного суверенітету шляхом передачі певних повноважень міжнародним організаціям у жодному разі не є порушенням принципу суверенної рівності держав, а, навпаки, - прикладом реалізації права держав на участь у міжнародних організаціях та укладання міжнародних договорів. Остаточно ж становлення принципу було завершено із прийняттям Статуту ООН, який в п. 4 ст. 2 закріпив, що всі члени ООН утримуються в міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканості або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, не сумісним з цілями Організації Об’єднаних Націй. Як уже зазначалось, принцип непорушності державних кордонів є регіональним, оскільки закріплений лише у Заключному акті НБСЄ 1975 р. і діє для країн Європи, а також у північноамериканському регіоні для США та Канади. Положення, які закріплюють цей принцип на регіональному рівні, були обумовлені свого часу також між СРСР та ФРН, НДР і Чехословаччиною. · Утримання принципу можна зводити до трьох елементів: визнання існуючих кордонів; відмова від яких-небудь територіальних претензій зараз і в майбутньому; · відмова від будь-яких інших зазіхань на кордони, включаючи погрозу силою або її застосування; 2.Ратифікація й затвердження міжнародних договорів Міжнародний договір - угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обовязків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція). Змістовна дискусія по цьому питанню відбулася в Комісії міжнародного права й на Віденській конференції по праву договорів 1968-1969 р. Ратифікація - один з найдавніших інститутів, що виник практично одночасно з першими договорами між державами.