Основні фактори, що спричинили залучення значної кількості місцевого населення до окупаційних збройних формувань. Позиція керівництва РКУ до збройних формувань, створених українськими націоналістичними організаціями. Еволюція нацистської політики.
Аннотация к работе
07.00.01 - історія України. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук. Київ 2006. Робота виконана на кафедрі історії Національного університету „Києво-Могилянська академія”. Місцеві військові формування Збройних сил Німеччини на території Рейхскомісаріату “Україна” (1941-1944 роки).Аналіз документів свідчить, що нацистський режим не планував широкої військово-політичної співпраці з українцями, і назагал був настроєний категорично проти озброєння підкорених народів. На практиці, вже перші тилові інституції вермахту, що вступали на територію УРСР, були змушені видавати місцевим жителям зброю для створення хоча б якихось органів правопорядку, адже власні обмежені сили дозволяли забезпечити присутність невеликих окупаційних гарнізонів лише в містах і районних центрах. Українські військові формування, створені похідними групами обох фракцій ОУН і представниками уряду УНР на початку війни (до 15 тисяч бійців) були розпущені або переформовані під тиском окупантів. Крах стратегії бліцкригу і вичерпання мобілізаційних резервів Рейху змусили низове керівництво вермахту нашвидкуруч поповнювати свої ряди представниками місцевого населення, в тому числі українськими вояками і допоміжним персоналом. У результаті, на середину 1942 року „східні” добровольці становили більше 10% всіх сил німецької армії на Східному фронті. Проте, ця практика здійснювалась у відповідності з принципом „поділяй і владарюй”, тобто боєздатні українські частини створювались передусім подалі від України, тоді як окупаційні функції в зоні відповідальності командування вермахту в РКУ здійснювали тюркські і козацькі формування. Решта добровольців були навербовані з-посеред молоді, призначеної на відправку до Німеччини, або з військовополонених.