Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях. Мова художньої літератури. Статистичні методи та прийоми у лінгвістиці. Лексико-семантичний аналіз сполучуваності прикметників "streitbar" з іменниками. Коефіцієнт взаємної спряженості.
Аннотация к работе
Як засвідчують лінгвістичні дослідження, "навряд чи в оточуючій нас дійсності знайдеться більш складне і суперечливе явище, ніж мова, в природі якої, примхливо переплітаючись, знаходять своє переломлення і відображення основні діалектичні категорії, закони обєктивної дійсності, людського пізнання і загальноісторичного досвіду: співвідношення матеріального й ідеального, динамічна взаємодія форми і змісту, діалектичне протиріччя обєктивного і субєктивного, загального й окремого, абстрактного і конкретного" [1: 36]. Саме тому на сучасному етапі розвитку семантики особлива увага приділяється вивченню не тільки власне семантики, але й синтагматичних характеристик лексичних одиниць (ЛО), які виражаються через словосполучення. Для визначення відношень між словами в словосполученнях використовують терміни валентність, "сполучуваність". Валентність - здатність слова створювати навколо себе певні вільні позиціі, що займаються певними обовязковими та факультативними актантами, тобто є лише потенційною сполучуваністю без реалізації сполучувальних задатків слова [2: 24]. Сполучуваність - його здатність вступати з іншими словами у сполучення за певними синтаксичними моделями [3: 28].Вивчення проблематики сполучуваності та валентності слова збагачує наше розуміння мови, розкриває властивості різних типів мовних одиниць, їх місце в структурі мови. Зародки теорії сполучуваності сягають античних часів (поняття повного та неповного присудка у граматиці стоїків). Найбільшого розвитку теорії валентності та сполучуваності досягли в 30 - 90 роках ХХ сторіччя. Термін „валентність” був запозичений Л. У радянській лінгвістиці валентність та сполучуваність досліджували О.І.Лексична сполучуваність слова визначається як його реалізована здатність сполучатися у тексті з словами певного лексичного значення; сумісність слів за їх лексичним значенням, яка може бути смисловою або узуальною; сполучуваність лексем, яка ґрунтується на сполучуваності відповідних семем без урахування морфологічних і синтаксичних особливостей самих лексем. Дослідження лексичної сполучуваності слова передбачає визначення кола слів, з якими воно може сполучатися у висловлюваннях, і умов реалізації сполучень. Лексична сполучуваність вважається однією з найцікавіших проблем сучасного мовознавства, а необхідність її дослідження диктується як теоретичними, так і практичними потребами. Основними проблемами теорії лексичної сполучуваності, котрі є предметом пильної уваги сучасних дослідників, вважають питання про закономірності лексичної сполучуваності слів, фактори, які зумовлюють обмеження лексичної сполучуваності, типологію лексичної сполучуваності, а також методику її дослідження. Вільна сполучуваність - це лексична сполучуваність, яка не має внутрішньомовних обмежень; широка сполучуваність - це сполучуваність однієї лексеми з лексемами кількох лексико-семантичних груп (ЛСГ); групова сполучуваність - це сполучуваність лексеми з кількома лексемами однієї ЛСГ; одинична (індивідуальна) сполучуваність - це сполучуваність однієї лексеми лише з однією лексемою; серійна сполучуваність - це стала сполучуваність кількох серій лексем одна з одною.Наприклад, у словянських мовах прикметники і слова, що вживаються в їх функції, можуть сполучатися передусім з іменниками, дієслова - з іменниками, прислівниками і т.ін. Для визначення лексико-синтаксичної сполучуваності достатньо знати, до якого граматичного класу належить слово. Оскільки найважливіша роль контексту для встановлення значення слова в мовлені полягає саме в тому, що контекст не вказує, а передумовує значення, яке в ньому реалізується, і обумовлює той факт, що в кожному випадку виступає саме це значення,тому контекст слід розглядати як інструмент дослідження семантики слів, як середовище функціонування слова в тексті.Лексико-фразеологічна сполучуваність постає в наборі та умовах реалізаціїлексичних поширювачів слова, визначених його індивідуальною семантикою, тому вона завжди накладає обмеження на лексико-синтаксичну. Дихотомія лексико-синтаксична та лексико-фразеологічна сполучуваність випливає з протиставлення синтаксис - фразеологія (наука про сполучуваність). Фразеологія в цьому розумінні вивчає “індивідуальні значення даних конкретних словосполучень, подібно до того як лексика має справу з індивідуальними (лексичними) значеннями конкретних слів; у цьому плані фразеологія корінним чином відрізняється від синтаксису, який має предметом свого дослідження “типи словосполучень”, “формальне значення словосполучень” [Поливанов 1928: 60-61]. До такого використання термінів схиляється Н.З.Котєлова: “Якщо залишити термін “синтаксична сполучуваність”, то треба лексичну сполучуваність назвати фразеологічною сполучуваністю, маючи на увазі співвідношення фразеологія:синтаксис. На особливу увагу заслуговує лексична сполучуваність у співвідношенні зі значенням слова, зокрема питання про те, чи значення слова впливає насполучуваність, а чи сполучуваність зумовлюється значенням.Теньер) теорія сполучуваності і вал
План
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Валентність та сполучуваність у лінгвістичних дослідженнях
1.1 Поняття сполучуваності. Типи сполучуваності
1.1.1 Лексична сполучуваність
1.1.2 Лексико-синтаксична сполучуваність
1.1.3 Лексико-фразеологічна сполучуваність
1.2 Поняття валентності
1.3 Дослідження сполучуваності прикметників
1.4 Мова художньої літератури
Розділ 2. Статистичні методи і прийоми у лінгвістиці
2.1 Критерій Хі - квадрата
2.2 Лексико-семантичний аналіз сполучуваності прикметників ЛСГ “streitbar” з іменниками. Визначення Хі - квадрату