Карл Густав Юнг та його основні праці. Вчення Юнга. Відбиття архетипів К.Г. Юнга у літературі. Концепція художнього твору у Юнга. Типи художніх творів: психологічні і візіонерські. Концепція письменника. Вплив юнгіанства на розвиток літератури в XX ст.
Аннотация к работе
Основні розбіжності Юнга і Фрейда стосуються розуміння ролі сексуальної мотивації у психічному житті індивіда та інтерпретації природи підсвідомого. Юнг висуває свою теорію лібідо як потоку вітально-психічної енергії, яка здатна набувати різних трансформаційних форм і призводити до відтворення у свідомості людини архаїчних образів та переживань. На основі теорії архетипів та колективної підсвідомості швейцарський психолог розвинув концепцію інтеграції свідомості та підсвідомості у психіці індивіда через символічне трактування і субєктивне переживання архетипних структур. Юнг запровадив в обіг поняття індивідуації для позначення процесу психічного розвитку індивіда через асиміляцію свідомістю змісту особистої і колективної підсвідомості.За Юнгом, речі містяться у «валізі» від народження людини, однакові у всіх, і людина має змогу подивитись на реальне лише за допомогою однієї з речей з «валізи». Так, не існувало жодного племені, де б матері не піклувалися про дітей, батаки або досвідчені чоловіки не виховували молоде покоління, не передавали б їм знання, яке збільшувало можливість вижити серед дикої природи. Так виникли архетипи Матері і Батька, або Великої Матері і Великого Батька (Мудреця, Правителя, Бога). Отож пошук ідеального партнера, а також пошук прихильності Батька (любов якого, на відміну від материнської, теж необхідно ще заслужити) виливається в поштовх до набуття певних особистих якостей, долання перешкод, тобто пошук підстави запропонувати себе як надійного партнера, повноцінного товариша, вірного сина, справжнього члена товариства тощо. Обряд ініціації в первісному суспільстві безпосередньо, а в сучасному - неусвідомлену і на символічному рівні, сприймається як тимчасове вмирання (людина раптово стикається з Невідомим - Пітьмою) з подальшим знову народженням (засвоєними знаннями - Світлом).Матеріалом для змісту твору психологічного типу є те, що обертається всередині впливів людської свідомості, наприклад, життєвий досвід, зворушеність переживань, страждання, людська доля взагалі - все, що звичайній свідомості відоме або принаймні є для неї можливим. Цей матеріал був сприйнятий душею поета, потім піднятий з буденності до висот свого переживання і зображений так, що його вияв з надзвичайною силою просуває те, що є узвичаєним, те, що відчуте приглушено або болісно, а тому і те, чого соромляться, чи що залишилось незауваженим в ясній свідомості читача, і тим підштовхує його до більшої чистоти та людяності. Від переживання до зображення все суттєве відбувається на терені чіткої та зрозумілої психології. В останньому все перевертається з ніг на голову, матеріал або переживання, що стають змістом зображення, зовсім невідомі, їх сутність незвичайна, їх природа глибока, вони ніби походять з глибини віків, від первісної людини або з царства світла й темряви, царства надлюдської природи. Це останнє ніколи не розірве космічну завісу, ніколи не прорве можливостей людини, тому й, попри найсильніше зворушення окремої людини, все-таки покірно набуває форм, у яких людина творить мистецтво.Фрейдові здавалося, що він знайшов ключик до того, як відкрити твір мистецтва у сфері особистих переживань митця. А саме: суть твору мистецтва полягає не у тому, що вона, ця суть, позначена власними особливостями - що більше так є, то менше йдеться про мистецтво, - а в тому, що вона піднімається високо над особистим і говорить від імені людського духа і серця усього людства. Якщо Фрейдова школа дотримується думки, що кожен мистець є інфантильно-автоеротичною особистістю, то така оцінка може стосуватися його як особи, але не як творця. Бо ж мистецтво у мистця вроджене як гін, що мистця охоплює і робить своїм інструментом. Як особистість він може мати примхи, бажання та власну мету, натомість як мистець він є у найглибшому сенсі слова "Людиною", він є Колективною Людиною, носієм та образотворцем несвідомо діяльної душі людства.Його представники обґрунтували, що люди всіх культур і часів надихаються одними і тими самими почуттями, сподіваннями, вболіваннями і жахами. Тобто в усі часи і в усіх культурах, хоч якими б примітивними вони нам видавалися, люди будували соціальну і художню дійсність за однаковими архетипними моделями. Оскільки всі тексти у всі часи описували одні і ті самі почуття, міфологічний реалізм - це їх опис без завуальованості, з максимальним оголенням архетипних образів і моделей на матеріалі міфологічної картини світу конкретної культури (латиноамериканської, іберійської чи індіанців США). Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» на символічному рівні із максимальною оголеністю описані архетипні почуття долання перешкод (блукання людей тропічним лісом у пошуках нового місця для поселення, громадянські війни) Великої Матері (матері роду Буендіа, яка, як божественна Велика Матір, переживає народжене нею - синів і онуків), АНІМИ, ідеального партнера жіночої статі (Ремедіос-прекрасної) тощо. Але у Фрейда родинні стосунки нагадують війну: донька ревнує батька до матері, син - матір до батька і у мріях своїх