Романси М. Глінки у музичній культурі другої половини XIX століття. Характеристика засобів виразності романсу "Не пой, красавица, при мне". Поетичні особливості вірша. Характеристика романсової спадщини С. Рахманінова. Жанрово-стилістичний аналіз романсу.
Аннотация к работе
Романс представляє собою унікальне явище у вітчизняній художній культурі. Проникнувши в нашу культуру із Західної Європи в середині XVIII століття, романс вже у кінці того ж століття став національним жанром, що поєднав риси західноєвропейської арії та російської ліричної пісні. Цей вокально-поетичний жанр зявився своєрідним відгуком на народження в Росії цього періоду нового типу особистості, а отже, і нового типу культури. На противагу цьому романс - жанр, який відповідає потребам витончено-духовного вираження внутрішнього світу особистості композитора і виконавця, а тим самим і співпереживання слухача. Ось лише один приклад: на вірш «Не пой, красавица, при мне» написали свої романси, принаймні, пять російських композиторів: М. лінка («Грузинська пісня»), М.алакирєв («Грузинська пісня»), Н.Римський-Корсаков («Не пой, красавица, при мне»), С.Рахманінов («Не пой, красавица, при мне»), А.Гедіке («Не пой, красавица, при мне»).У художній спадщині М.Глінки є зовсім унікальна частина його творів, що нітрохи не менше, ніж його знамениті опери, становить славу російського музичного мистецтва та користується величезною популярністю. Якоюсь мірою романси Глінки, звичайно, втілили біографію композитора, але набагато цінніше, що в них виявилася відбита еволюція його духовних шукань, «виховання почуттів», хроніка емоційного життя автора і його сучасників. У романсах на вірші Пушкіна ми спостерігаємо настільки досконале втілення слова в музиці, що виникає відчуття ожилої в звуках самої поезії вірша. В інших вокальних творах, написаних на тексти мало відомих поетів (Н.Кукольника, А.Римського-Корсака, Н.Павлова, П.Одоєвського й ін.), Глінці на матеріалі часом немудрих строф, які служили найчастіше лише імпульсом для натхнення, вдавалося за рахунок поглиблення інтонації вірша створювати багатомірні образи, що піднімають твір до рівня шедевра. Елегії Глінки - це й любовні почуття («Не скушай меня без нужды»), і душевне тремтіння співака, що усвідомлює безодню між мрією й реальністю («Бедный певец»), і легкий смуток ще не усвідомленої до кінця втрати («Я люблю, ти мне твердила»), і холодний мажор («Разочарование»), і сум музики, покладеної на слова, повні захопленої любові («Как сладко мне с тобою быть»).У романсі переважає основна тональність - сі бемоль мажор. З розвитком музичної тканини тональний план відхилюється до тональності VI ступені (у другій та третій фразах). Наприкінці куплету повертається основна мажорна тональність - сі бемоль мажор. Там де герой згадує минуле, зявляється відхилення до мінорної тональності. В основному гармонія спирається на тонічний тризвук, тризвук VI ступеня, D7.Романси С.Рахманінова за популярністю не поступаються його фортепіанними творами. Рахманіновим написано близько 80 романсів (враховуючи ті, що були написані в юнацькі роки та не опубліковані при житті композитора). Романс композитор трактував як галузь вираження переважно ліричних почуттів і настроїв. Як продовження жанру «східної пісні», характерного для творчості російських композиторів першої половини XIX століття та композиторів «Могутньої купки», можна назвати романс «Не пой, красавица, при мне» (слова О.Пушкіна) - справжній шедевр вокальної лірики Рахманінова 90-х років. Романси лірико-пейзажного характеру створюють одну з найважливіших за художньою цінністю складових вокальної лірики Рахманінова.В музичній тканині звучить монотонно повторюваний у басовому голосі звук ля - це й звучання якогось ударного східного інструмента, і остінато, що створює особливе відчуття, що навіює спогади. У другій фразі на словах «Напоминают мне» у вокальній партії дублюється тема вступу у тональності однойменного до мажору. Жагучий, імпульсивний характер другої східної теми з її крутим падінням у діапазоні двох октав, пекучою експресивністю интерваліки (збільшені секунди, зменшені терції, секундові затримки), нервовістю синкопованого ритму малює образ звабливої східної красуні, одночасно втілюючи стан раптово розпачу героя. Звучання секундових мотивів у фортепіанній партії, розмашисті висхідні квінтові стрибки у вокальній, спрямованість до самого найвищого звука ля другої октави і одночасно до гостро повторюваного акорду (DD7) у фортепіанній партії, гучна динаміка на ff - все це виділяє драматичну вершину, кульмінацію. глінка рахманінов романс вірш Композитор написав романс «Не пой красавица при мне» в тональності, характерній для жанру елегии - ля мінор.До віршу «Не пой, красавица, при мне» О.Пушкіна звертались багато композиторів. У 1828 році Глінка написав свій перший «східний» романс «Не пой, красавица, при мне» на текст Пушкіна, Романс Глінки - один з перших дослідів втілення теми сходу в російській музиці. У романсі М.Глінки «Не пой, красавица, при мне», східний колорит передається зовсім не через особливості інтонаційного складу мелодії або гармонії, або акустичних «прянощів» В цьому романсі є разюче вірно знайдений акустичний ефект. У всякому разі, безсумнівно, що Глинці вдається тут створити майже зримий образ кавказької природи засобам