Життя і діяльність В. фон Гумбольдта, його філософські погляди. Зародження теоретичного мовознавства. Гумбольдт про зв"язок мови з людиною і народом. Рецепція перекладознавчої концепції Гумбольдта в українському літературознавстві, концепція О.О. Потебні.
Аннотация к работе
Поєднуючи в собі, у традиціях свого часу і наслідуючи великих діячів Відродження, різнонаправлені таланти, Гумбольдт здійснив реформу гімнастичної освіти у Прусії, заснував у 1809 році університет у Берліні, товариш Ґете і Шіллера. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про "внутрішню форму мови" як про вираження індивідуального світобачення народу.Це імя, яке прикрашає мовознавство першої половини 19 століття. Від нього починається абсолютно інша лінія в мовознавстві. Він зміг створити дуже струнку теорію, обґрунтувавши багато теоретичних питань: внутрішній склад мови, звязок мови з мисленням і суспільне функціонування організму мови. Концепція системи мови висловлена в одній праці, що містить три томи і що вийшла в 40-е роки 19 століття "Про мову каві на острові Ява". Перший том є теоретичним вступом, який має власний заголовок і який було потім видано окремою книгою "Про відмінності в будові людських мов і про вплив цих відмінностей на духовний розвиток людства".Коли йдеться про теоретичну концепцію Гумбольдта, то часто сперечаються про те, до яких філософських побудов примикає його теоретична концепція. Вважається, що основні теоретичні посилки філософії Канта прямо і безпосередньо відображені в теорії мови Гумбольдта. Спроба розуму дати теоретичну відповідь на питання про те, що таке світ призводить до відповідей - формулювань, які виявляються суперечливими. У Гумбольдта спроба розуму відповісти на питання, що таке мова, призводить до суперечливих відповідей.На думку Гумбольдта, мову не можна представляти раз і назавжди готовим матеріалом, який можна перечитати у всій його кількості і засвоїти мало-помалу: його слід представляти тим, що вічно відроджується за певними законами. З іншого боку, кожне покоління отримує від попереднього мову вже в готовому вигляді як результат, продукт діяльності народного духу. Гумбольдт всіляко підкреслює нерозривну єдність мови і мислення: мова є орган, який створює думку; мова прагне перетворити звук на висловлювання думки; без мови неможливе утворення понять; слово є індивідуальна фізіономія поняття; слово є єдністю звуку і поняття і т. ін. Разом з тим дух людини, який втілився в поняття, постійно прагне звільнитися від уз мови, оскільки слова утрудняють внутрішню свободу духу, думки, ставлячи їх в певні рамки. Мова, вважає Гумбольдт, належить завжди цілому народу, але в той же час вона залишається творінням окремих осіб, тому що мова живе і відтворюється тільки у вустах окремих людей.Гердер переосмислив звязок між поняттями мова, культура, нація у своїх розвідках "Дослідження про походження мови", "Про вплив поетичного мистецтва на звичаї народів у старі та нові часи", де важливе місце належить розмежуванню природного та духовного начал людини та мови. Його концепція найбільше опрацьована у філологічній спадщині Вільгельма Гумбольдта, який проводив власні дослідження у руслі проблем мови та думки, мови та нації, мови та мистецтва. Гумбольдта нація постає як творча індивідуальність з власним характером, духовним світом, самобутніми традиціями і уподобаннями; а мова - як вияв духу - безперервний творчий процес, "орган формування думки", духовне втілення індивідуального життя нації: "Мова є наче зовнішній прояв духу народів: мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі щось більш тотожне" [1: 68]. Ще одна проблема, якої торкнулись Гердер та Гумбольдт, - це проблема звязку мови та різних творчих поколінь: у кожній мові закладене самобутнє світобачення не лише окремої людини, нації, але й окремої епохи. Гумбольдт намагався вивести спільний закон творення та передачі думки, який повинен був ґрунтуватись на загальнолюдському в кожній нації: "В мові таким дивним чином поєднуються індивідуальне з загальним, однаково правильно сказати, що увесь людський рід розмовляє однією мовою, і що кожна людина володіє своєю власною мовою".Мова має в розпорядженні слова - імена предметів, а мислення має в розпорядженні поняття. Кожне слово в мові виражає яке-небудь поняття. В мові крім номінативних одиниць - слів, існують комунікативні одиниці - речення. Вважалося, що логіка для всіх одна, тому і граматика повинна бути універсальною (Пор-Рояль), Ця позиція існувала до Гумбольдта і в наші дні переживає новий підйом. Хоча слово і утрудняє внутрішнє сприйняття, мислення не може відмовитися від слова і протікати без словесного оформлення.Вже в 20 столітті на цій основі складатиметься семантичний напрямок у філософії. Гумбольдт висуває і обґрунтовану гіпотезу проміжного світу мови. Він трактує мову як проміжний світ, що знаходиться між людиною і природою. Цей проміжний світ накладає свій відбиток на світогляд людини.Гердера), інтерес мислителів того часу перемістився на народні джерела, фольклор, світогляд кожної нації; згодом цей процес був підсилений пошуками екзотичного, самобутнього, "іншого", яке прагнули знайти в чужих народах. Щоб осягнути окрему націю,
План
План
1. Життя і діяльність В. фон Гумбольдта
2. Зародження теоретичного мовознавства
3. Філософські погляди В. фон Гумбольдта
4. Антиномії мови
5. Гумбольдт про звязок мови з людиною і народом
6. Визначення сутності мови
7. Підхід Гумбольдта до проблеми мова і суспільство
8. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта
9. Рецепція перекладознавчої концепції В. Гумбольдта в українському літературознавстві. Концепція О.О. Потебні
Список використаної літератури
1. Життя і діяльність В. фон Гумбольдта
Фрідріх Вільгельм Крістіан Карл Фердинанд Фрайхер фон Гумбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt) - німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний діяч, дипломат.
Список литературы
1. М.Б. Лановик. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта та її рецепція в українському літературознавстві (Тернопільський державний педагогічний університет ім.В. Гнатюка)
2. Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984.
3. Иваньо И., Колодная А. Эстетическая концепция А. Потебни // Потебня А.А. Эстетика и поэтика. - М.: Искусство, 1976.
4. Радченко О.А. Мова як міросозіданіе. Лінгвофілософская концепція неогумбольдтіанства. Ч.1. - М., 1997.
5. Штайнталь Г. Граматика, логіка і психологія // Звегінцев В.А. Історія мовознавства XIX і ХХ століть у нарисах і витягах. Ч.1. - М., 1960. - С.108-116.
6. Потебня А.А. Думка і мова. - Харків, 1862.
7. Потебня А.А. Из записок з російської граматики. Т.1-2. - М., 1958.