Ліквідація Запорізької Січі Петром І та надалі Екатериною ІІ: передумови і наслідки. Запоріжжя під контролем Росії в І половині XVIII ст. Створення Нової Січі за Дунаєм. Роль запорізького козацтва в історії українського народу та його державності.
Аннотация к работе
Вернадський : «У XVII та XVIII ст. російсько-українські відносини зводились до поступового поглинення й перетравлення Росією України як чужордного політичного тіла, при чому попутно ліквідувалися основи місцевого культурного життя(школа, свобода, книгодрукування) та зазнавали переслідування навіть етнографічні відмінності». Ця тема неоднозначно оцінюється істориками, бо історія України у період снування Запорозької Січі постійно переписувалася В описі подальшої долі запорожців після ліквідації Січі, сепаратистичні “історики”, уже не обмежуються тільки натяками і умовчання, а вдаються до зовсім очевидного перекручення фактів і даних, не зважаючи навіть з арифметикою. Так, на стор 464, своєї "Ілюстрованій Історії України" (Київ, 1917 р.) Грушевський, описуючи ліквідацію Січі, говорить: "переважна більшість запорожців не хотіла робитися гречкосіями і вирішила піти тим же шляхом, як після першого руйнування Січі - під турком жити ". Так, наприклад, повідомляючи про факт повернення в 1828 р. задунайських козаків до Росії (зовсім замовчати його не можна), Грушевський говорить, що кошовий Осип Гладкий перевів їх на російську сторону "обманом", що означає, що козаки йти до росіян не хотіли.Після переходу на бік шведів гетьмана Івана Мазепи та частини запорозької старшини й козаків під проводом кошового отамана Костя Гордієнка, царський уряд звинуватив усе запорозьке козацтво в зраді. Після невдалих переговорів царський уряд направив на Січ каральну експедицію під проводом полковника Петра Яковлєва за участю компанійського полку Гната Галагана. Оборону Січі очолив наказний отаман Яким Богуш, який наказав козакам відкопатися від берега, після чого в прокопаний рів потрапили води Чортомлика, а сама Січ опинилася на острові. Кількасот запорожців, що перебували в той час на Січі, оборонялись, застосовуючи січову артилерію; близько 350 нападників загинуло, понад 150 було поранено. Виконуючи наказ, московський полковник стратив усіх полонених, а потім зруйнував січову фортецю, спалив курені й військові будівлі, після чого загони спустилися по Дніпру і почали хапати й страчувати навіть тих козаків, які перебували на промислах і не брали участі в військових подіях.Це невірно хоча б тому, що через 12 років, коли загострилися відносини з Туреччиною і потрібно було збільшити збройні сили імперії царський уряд із залишків запорозьких козаків створив нове козацьке військо - Чорноморське. 5) в абсолютистській централізованій державі, якою була Росія, була неприпустимою наявність демократичних порядків і республіканської форми правління, які існували на Січі; Така нагода припала на 1775 рік, коли закінчилася Російсько-турецька війна (1768-1774), яку Москві допомогли виграти запорожці, і козаки стали непотрібні. Козаки не чекали на такий розвиток подій, а тому на Запоріжжі тоді перебувало зовсім мало вояків. 16 червня 1775 року російським військами було повністю зруйновано Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга.В 1734 p. імператриця Анна Іоанівна на прохання гетьмана Апостола дозволила запорожцям, які втекли від переслідувань Петра І, повернутися і заснувати Нову Січ на річці Базавлук (Підпільна) поблизу Нікополя. Повернення було скріплене договором між запорожцями царським урядом. Усіх запорожців було амністовано. Січі поверталися землі, якими вона володіла до 1709 p., підтверджувалося її автономне становище, право козаків жити за своїми традиціями. Спочатку Нова Січ перебувала у підпорядкуванні Київського генерал-губернатора (він же - головнокомандувач російськими військами, розташованими в Україні).В Україні козацтво виникло більше 500 років тому, в час розпаду Київської Русі після монголо-татарської навали. Українські міста піднімалися з руїн, але володарем колись могутньої держави стали литовські князі, хоча переважну більшість населення Великого Князівства Литовського складали українці й білоруси. В перші часи українці під новою владою почувалися вільно, литовці не утискали їх ані віри, ані мови, ані прав чи звичаїв. Козак і українець означало те й саме, а українців у світі називали «козацьким народом». Прилучатись до козацтва вважали за честь не тільки українці, а й багато чужинців, захоплених доблестю і моральними чеснотами козаків.Запорозького козацтва не стало, закінчилась в історії України козацька доба. Землі Запорозької Січі увійшли до складу спочатку Новоросійської і Азовської губернії, а з 1784 року - до Катеринославського намісництва. Ці землі, политі кровю і потом українського січового козацтва, російський уряд став щедрою рукою роздавати поміщикам, офіцерам і іноземцям. Наприклад, на уславленій Хортиці в 1796 році було поселено 86 родин німців - менонитів. Запорозькі козаки уславили себе героїчною боротьбою проти чужоземних загарбників і обороною південних кордонів України.
План
План
Вступ
1. Основна частина роботи
1.1 Ліквідація Запорізької Січі Петром І 1.2 Запоріжжя під контролем Росії в І половині XVIII ст.
1.3 Зруйнування Запорізької Січі Катериною ІІ
1.4 Нова Січ. Запорожці за Дунаєм
1.5 Роль запорізького козацтва в історії українського народу
Висновок
Список літератури
Вывод
Запорозького козацтва не стало, закінчилась в історії України козацька доба. Землі Запорозької Січі увійшли до складу спочатку Новоросійської і Азовської губернії, а з 1784 року - до Катеринославського намісництва. Ці землі, политі кровю і потом українського січового козацтва, російський уряд став щедрою рукою роздавати поміщикам, офіцерам і іноземцям. Наприклад, на уславленій Хортиці в 1796 році було поселено 86 родин німців - менонитів. А для українського селянства запроваджувалось кріпосне рабство. Не стало вже за порогами його захисників.
У віковічній боротьбі запорозької вольниці з феодальним світом перемога сталася на боці останнього. Але історичний прогрес зупинити не можна. Майбутнє виявилось за тим світом, який репрезентувало запорозьке козацтво.
Хоч Запорозька Січ і перестала існувати, вона залишила незгладимий слід у памяті народу. Запорозькі козаки уславили себе героїчною боротьбою проти чужоземних загарбників і обороною південних кордонів України. Запорожці завжди були з українським народом і в періоди національно-визвольних рухів разом з ним ділили радість перемог і гіркоту поразок. Козацтво, створивши Запорозьку республіку, виявило незвичайну сміливість і оригінальну творчу здібність в організації військової справи, відстоюванні нових форм соціального, політичного і економічного буття, у створенні своєрідної культури. Сам запорозький козак для українського народу став еталоном найкращих людських якостей, виразником національного духу. Непримиренність козацтва до поневолювачів, його героїзм будили й підтримували в народі надію на визволення, запалювали наступні покоління на боротьбу за кращу долю. І сьогодні, в часи нового національного відродження, історія запорозького козацтва надихає сучасних борців продовжувати змагання за вільну суверенну Україну.
Список литературы
1)Історичні твори (П. Симоновського, О. Рігельмана, В. Рубана, С. Митецького та ін.).
2) «Літописне повіствування» Рігельмана
3) «Черниговского намесничества топографическое описание» О. Шафонського
Обґрунтування хронологічних рамок реферату
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з другої половини XVIII ст. до другої половини ХІХ ст. Вибір верхньої межі зумовлений особливостями впливу Росії на подальшу долю козацтва. Вибр нижньої меж зумовлений остаточним занепадом козацтва на Україні.
Постановка завдань реферату: - доля Запорізької Січі. - Визначення причин та наслідків ліквідації Запорізької Січі Петром І.
- становище Запоріжжя в І половині XVIII ст. визначення причин та наслідків Зруйнування Запорізької Січі Катериною ІІ.
- визначення причини виникнення нової Січі. Становище запорожців за Дунаєм.
- визначення ролі запорізького козацтва в історії українського народу.
1. Основна частина1. Козацтво на Півдні України. Кінець XVIII-ХІХ ст. - Одеса, 2000. - С. 96.
2. Смолій В.А. (відп. ред.) «Історія українського козацтва: Нариси у 2-х томах». Том I ст. 532-601 «Києво-Могилянська академія», 2007.
3. Александров П. Військова операція зруйнування запорозької Січі // Розбудова держави. - 1996. - №4. - С. 45-50.
4. Александров П. Ліквідація Запорозької Січі // Память століть. - 1997. - №1. - С. 115-121.
5. Александров П. Невідомі матеріали до історії зруйнування Запорізької Січі // Розбудова держави. - 1995. - №5-6. - С.20-21.
6. Борисенко В.Й. Курс Української історії. - К. 1998. - 616 с.
7. Голобуцький В.О. Запорізька Січ в остані часи свого існування. - Дніпропетровськ, 2004. - 421 с.