Аналіз поняття "Середні віки". Культуротворча роль християнства. Середньовічний тип міста. Розвиток освіти. Середньовічні університети. Середньовічний епос: лицарська культура. Романський та готичний стиль в середньовічному мистецтві, їх особливості.
Аннотация к работе
В цілому середньовічній культурі був притаманний універсалізм світобачення та поділ суспільтсва на три субкультури: лицарську, церковну й селянську, до яких згодом додалася ще й дещо культура середньовічного міста. В умовах неусталеної державності й багатовікової смути на західноєвропейських землях (на відміну від східних) християнська Церква з центром у Римі протягом століть була єдиною обєднуючою й цивілізуючою силою, що поступово набувала загальноєвропейських ознак і амбіцій і стала називати себе католицькою, тобто вселенською. Господарська незалежність міста, яку городяни забезпечували всіма доступними їм способами, збірний склад його населення, необхідність спільно протистояти зовнішній загрозі і - найголовніше - самодіяльний характер торгово-ремісничого життя зробили середньовічне місто своєрідною лабораторією для усіляких форм соціальної творчості. Нові міста виникали в найрізноманітніших місцях: навколо замків феодалів (про це, зокрема, свідчить закінчення «бург» у назвах багатьох міст сучасної Західної Європи - Страсбург, Аугсбург, Фрейбург, Гамбург, Бранденбург тощо), навколо монастирів (назви таких міст зазвичай починаються словами «санкт», «сан», «сен» - «святий», наприклад, Сен-Жермен, Сент-Албанс, Санкт-Галлен, Сант-Яго тощо), інколи на зручних місцях при переправах через ріки (Оксфорд і Кембридж в Англії, Франкфуртна-Майні, Франкфуртна-Одері у Німеччині, Брюгге («міст») в Нідерландах тощо). Уже в XII-XIII ст. міські будівлі в Західній Європі були переважно з каменю і цегли, проте їх архітектура була загалом нескладною й одноманітною.