Аналіз проблем, пов’язаних із визначенням місця норми про шахрайство в системі норм Кримінального кодексу України. З’ясування ознак складу даного злочину. Розробка рекомендацій щодо попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином.
Аннотация к работе
Перш за все слід взяти до уваги закріплене Конституцією України положення про забезпечення державою захисту прав усіх субєктів права власності та про непорушність права власності. У сучасних умовах право власності має бути надійно захищено від протиправних, і особливо злочинних, посягань, одним із видів яких є шахрайство. Основною метою дослідження є комплексний аналіз проблем, повязаних із визначенням місця кримінально-правової норми про шахрайство в системі норм нового Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за злочини, що посягають на чуже майно, зясування основних ознак складу даного злочину та розробка на підставі результатів, одержаних у ході дослідження, рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, його попередження та підвищення ефективності боротьби з цим злочином. Предмет дослідження включає стан кримінально-правової боротьби із шахрайством, його кримінально-правову характеристику, тенденції, особу злочинця, діяльність органів внутрішніх справ, повязану з боротьбою з даним видом злочині. Системно-структурний, формально-логічний та метод системного аналізу було застосовано при проведенні аналізу основного та кваліфікованого складів шахрайства, розгляді питання про відмежування шахрайства від суміжних складів злочинів, розробці пропозицій щодо вдосконалення окремих статей КК України та рекомендацій щодо правильної правової кваліфікації шахрайства, спрямованих на боротьбу з даним злочином і подолання його негативних соціальних наслідків.Різновидом шахрайського обману судова практика визнає фіктивне представництво, за якого винний, створюючи враження про свою належність до того чи іншого підприємства, має на меті укласти договори й отримати гроші без поставки товару або, навпаки, одержати товар без належної його оплати. X. визнано винним у тому, що він, виконуючи обовязки адміністратора товариства з обмеженою відповідальністю, у період із 21 вересня 2000 р. по 7 квітня 2001 р. шляхом обману і зловживання довірою під час оформлення нарядів-замовлень на ремонт автомобілів та надання інших послуг громадянам станцією технічного обслуговування товариства заволодів чужим майном на суму 5 тис. 31 грн., вчинивши ці дії повторно і завдавши потерпілим значної шкоди [13 c.Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоровя або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, - карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років. Обєктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний звязок між зазначеними діянням та наслідками. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: Не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. Обєктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої людини; 2) наслідками у вигляді й смерті; 3) причинним звязком між вказаними діянням і наслідками. 133 КК як зараження венеричною хворобою двох осіб, які є неповнолітніми, особою яка знала про наявність у неї такої хвороби. передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються обмеженням волі на строк до пяти років або позбавленням волі на строк до трьох років.Підводячи підсумки наукового дослідження, слід зазначити, що воно дозволяє у стислому вигляді сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також аргументовані у дисертації пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства про відповідальність за шахрайство і практики його застосування. Проведене історичне дослідження свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки шахрайства і його глибоке коріння, яке сягає далекого минулого. Зважаючи на те, що шахрайство належить до злочинів проти власності, а в науці кримінального права немає єдиної точки зору щодо обєкта злочинів проти власності, у дослідженні розглянуто два підходи до його визначення. На думку дисертанта, розкраданням є суспільно небезпечне, умисне, протиправне заволодіння (спроба заволодіння) чужим майном з метою звернення його на свою користь, що призвело до зменшення (загрози зменшення) фонду власника цього майна.
План
Зміст
Вступ
1. Кримінально-правова характеристика шахрайства
2. Приклади зі слідчої та судової практики
3. Задачі
Висновки
Список використаних джерел
Вывод
Підводячи підсумки наукового дослідження, слід зазначити, що воно дозволяє у стислому вигляді сформулювати теоретичні висновки та узагальнення, а також аргументовані у дисертації пропозиції по вдосконаленню чинного кримінального законодавства про відповідальність за шахрайство і практики його застосування.
Проведене історичне дослідження свідчить про великий ступінь суспільної небезпеки шахрайства і його глибоке коріння, яке сягає далекого минулого. Безперечно, знання такого роду допоможуть глибше вивчити правову та соціальну сутність даного посягання.
Зважаючи на те, що шахрайство належить до злочинів проти власності, а в науці кримінального права немає єдиної точки зору щодо обєкта злочинів проти власності, у дослідженні розглянуто два підходи до його визначення. Одна група науковців вважають, що родовим обєктом злочинів проти власності, повязаних з розкраданням майна, є право власності.
У роботі обґрунтована недоцільність виключення з кримінального закону поняття "розкрадання" та заміни його поняттям "викрадення", яке має набагато вужче значення. На думку дисертанта, розкраданням є суспільно небезпечне, умисне, протиправне заволодіння (спроба заволодіння) чужим майном з метою звернення його на свою користь, що призвело до зменшення (загрози зменшення) фонду власника цього майна.
Щодо обєктивної сторони складу шахрайства, то її визначальною ознакою є спосіб вчинення злочину. Таким способом, відповідно до ст. 190 КК України, є обман або зловживання довірою. Хоча безпосередньо в нормі вживається формулювання "обман чи зловживання довірою", цілком прийнятне вживання сполучника або, оскільки ці сполучники є рівнозначними.
Так, у статті про шахрайство (ст. 190) спосіб дії визначено як шлях обману чи зловживання довірою, а в ст. 192 говориться про заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, хоча спосіб дії винного в цих злочинах є ідентичним. шахрайство кримінальний кодекс злочин
Список литературы
1. Конституція України: Редакція станом на 08.07 2013 року - 122 ст.
3. Борисов В.І "Кримінальна відповідальність за злочини у сфері службової діяльності" За новим Кримінальним кодексом України, практичний семінар 20012 р. - 35 ст.
4. Ковальський В.С. "Кримінальне право України" Посібник, 2009 р. - 147, ст.
5. Лобойко Л.М. "Кримінально-процесуальне право" Курс лекцій, 2010р. - 456 ст.
6. Яценко С.С. "Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України",4-те видання, перероблене та доповнене, 2012. - 841 ст.
7. Селецький С.І. "Кримінальне право України" Особлива частина:, 2007 р. - 502 ст.
8. Практика судів України з кримінальних справ 2008-2010 р. "Закони і законодавчі акти" 20011 р. ст. - 462.
9. Хавронюк М.І. "Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України" Чинне законодавство зі змінами та доповненнями станом на 15 листопада 2005 року 2006 р. ст. - 550 ст.