Історичний аспект захисту статевої недоторканості неповнолітніх осіб. Міжнародно-правові напрямки криміналізації розбещення неповнолітніх. Огляд змісту суспільно-небезпечної розпусної дії. Призначення кримінального покарання за розбещення неповнолітніх.
Аннотация к работе
Ратифікувавши 27 лютого 1991 року Конвенцію про права дитини, Україна взяла на себе великі зобовязання у сфері захисту прав осіб у віці до 18 років. Ще в Декларації прав дитини 1959 року було зазначено, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження [2]. 19 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину, а ст. 52 зазначає, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. 10 наголошує на тому, що «держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють».Кримінальна заборона розпусних дій щодо особи, яка не досягла певного віку у своєму фізичному та психічному розвитку, історично обумовлена досвідом вітчизняного законодавства. Однією із перших згадок про положення дитини у суспільстві знаходимо у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям», в якому діти мали у всьому підкорятися, шанувати та поважати дорослих членів родини. 993 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. зявляється припис, який можна вважати первістком заборони розбещення неповнолітніх: «Особи, що мали нагляд за малолітнім чи неповнолітнім і сприяли схильності малолітніх і неповнолітніх до непотребства й інших пороків, чи збуджували їх до того своїми забавами, піддавалися увязненню і позбавлялися назавжди права мати за неповнолітнім нагляд. У Кримінальному уложенні 1903 р. передбачалась відповідальність і покарання «вязницею» батьків чи осіб, які здійснюють піклування або нагляд за малолітнім, за втягнення осіб, зокрема, до аморального заняття та потурання непотребству чи іншій розпусті особи, яка не досягла 17 років. 435 вчинення любострастних дій тягло кримінальне покарання у вигляді перебування у виправному будинку чи вязниці понад 3 роки у випадках вчинення: 1) з дитиною, яка не досягла 12 років; 2) з малолітнім від 12 до 16 років без його згоди чи навіть з його згодою, але по вживанню «на зло його безвинності».Міжнародно-правові зобовязання України, що безпосередньо повязані із протидією сексуальному розбещенню неповнолітніх, зумовлені низкою документів Організації Обєднаних Націй та Ради Європи, серед яких слід виокремити Конвенцію ООН про права дитини із Факультативним протоколом №1, Факультативний протокол до неї №2 та Конвенцію РЄ про захист дітей проти сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. В Конвенції 1989р. визначаються обовязки держав-учасниць захищати дітей від всіх форм сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. З цією метою вони на національному рівні приймають всі необхідні заходи для попередження: а) схиляння чи примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності; б) використання в цілях експлуатації дітей в проституції або іншій незаконній сексуальній практиці; в) використання в цілях експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах [3]. У Конвенції РЄ запроваджено низку рекомендацій до національного кримінального законодавства, зокрема рекомендується вжити необхідних законодавчих або інших заходів для криміналізації: 1) сексуального розбещення: а) залучення до діяльності сексуального характеру дитини, яка згідно з відповідними положеннями національного права не досягла віку вступу у сексуальні стосунки; б) залучення до діяльності сексуального характеру дитини, коли використання здійснюється з насиллям, примусом або погрозами; або в) розбещення здійснюється із свідомим використанням довіри, авторитету або впливу на дитину, а також у сімї, або насилля здійснюється в особливо вразливій для дитини ситуації, зокрема через використання розумової або фізичної неспроможності, або залежного становища; 2) іншого розбещення дітей: навмисне спонукання дитини, яка не досягла віку, передбаченого національним законодавством, до спостерігання, навіть без участі, сексуального розбещення або сексуальної діяльності заради сексуальних потреб.За такими поглядами неповнолітня особа має статеву недоторканість, але не має статевої свободи. Другі вважають, що статеву свободу і статеву недоторканість спорідненими категоріями, що частково чи повністю перехрещуються, та наполягають на тому, що неповнолітні особи також, поряд із дорослими жінками та чоловіками, мають статеву свободу. Право на статеву недоторканість та статеву свободу надається всім громадянам, незалежно від статі та віку, ступеня моральної гідності та доброчесності. Бажанов окреслював безпосередній обєкт розбещення неповнолітніх у
План
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ І. охорона неповнолітніх від статевих злочинів: історія та сучасні міжнародно-правові норми
1. Історичний аспект кримінально-правової охорони статевої недоторканості неповнолітніх