Кримінальна відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні - Автореферат

162 КК України передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян. Крім цього, вчинення інших злочинів може порушити недоторканність житла або іншого володіння особи, зокрема, крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з проникненням у житло, інше приміщення або сховище (ч. Особливої актуальності проблема захисту права на недоторканність житла або іншого володіння особи набула з моменту ратифікації Україною 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року та основних протоколів до неї, а також з урахуванням наявністю значної кількості рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються захисту права людини на недоторканність житла. У звязку з цим особливої актуальності набувають наукові дослідження, присвячені тим питанням кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, які недостатньо опрацьовані у теоретичному плані, не дістали належного вирішення і потребують розяснення на рівні правозастосовної практики. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися, зокрема, такі методи: історичний (сприяв дослідженню наукової думки, ґенези встановлення кримінальної відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи в Україні та обґрунтуванню подальшого наукового пошуку); формально-догматичний (застосовувався при тлумаченні кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів); формально-логічний (слугував виявленню суперечностей у понятійному апараті КК України щодо відповідальності за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи та аналізу положень кримінально-правової доктрини); системно-структурний (застосовувався для дослідження ознак складів порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, санкцій, які передбачені за їх вчинення); порівняльний (використовувався при аналізі кримінального законодавства окремих зарубіжних держав, які передбачають відповідальність за порушення недоторканності житла або іншого володіння особи, відповідних положень міжнародно-правових документів, а також практики Європейського суду з прав людини); статистичний (застосовувався при узагальненні матеріалів практики застосування судами України ст.«Недоторканність житла або іншого володіння особи як конституційне право людини» автор досліджує право людини на недоторканність житла або іншого володіння особи в контексті відповідності міжнародним стандартам захисту прав людини, зокрема, Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, Міжнародному пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року. Право на недоторканність житла особи не можна ототожнювати з правом на житло, оскільки право на житло є соціальним правом людини та однією з гарантій забезпечення її достатнього рівня життя, а право на недоторканність житла - це особистісне право людини та одна з гарантій забезпечення недоторканності особистого життя. Проведений аналіз цих кримінальних кодексів дозволив виявити такі особливості кримінально-правової охорони недоторканності житла або іншого володіння особи: 1) у проаналізованих кодексах більшості зарубіжних держав предметом відповідного злочину визнається не лише житло особи, а й інші приміщення або території, що належать потерпілому, у тому числі транспортні засоби (Бельгія, Голландія, Грузія, Данія, Південна Корея, Республіка Білорусь, Республіка Болгарія, Республіка Молдова, Республіка Польща, Республіка Сан-Марино, ФНР, Швейцарія, Швеція, Японія); 2) у кримінальних кодексах окремих держав передбачається відповідальність не лише за порушення недоторканності житла особи, а й приміщень, що належать юридичним особам (Азербайджанська Республіка, Голландія, Іспанія, ФРН, Швеція); 3) у більшості кримінальних кодексів іноземних країн недоторканність житла або іншого володіння особи може бути порушена не лише суспільно небезпечною дією, а й пасивною поведінкою субєкта злочину (протизаконним незалишенням чужого житла або іншого володіння особи, незважаючи на наполегливе прохання уповноваженої особи його залишити); 4) більшість відповідних статей проаналізованих кодексів містять кваліфікуючі ознаки (як правило, ними визнаються застосування насильства, погрози, зброї, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, службовою особою). Поняття «житло» тлумачиться у рішеннях Європейського суду з прав людини значно ширше ніж у вітчизняному кримінальному праві і включає: 1) житлове приміщення (окремі квартири та житлові будинки), в якому проживає заявник (справи Прокопович проти Російської Федерації, Бук проти Німеччини); 2) будинок, який належить іншій особі, якщо людина проживає в ньому протягом значного періоду або на щорічній основі (справа Ментеш та інші проти Туреччини); 3) місце, де особа переважно мешкає, навіть

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ