Ознаки крайньої необхідності. Аналіз норм закону про кримінальну відповідальність. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони. Крайня необхідність як заподіяння особою шкоди правоохоронним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки.
Аннотация к работе
Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці. література, посилання на яку наведено в підручнику, навчальних посібниках, статтях, монографіях матеріали судової практики o журнал «Вісник Верховного Суду України» o збірка «Практика судів України з кримінальних справ (2001-2005)» o збірка «Практика судів України з кримінальних справ (2006-2007)» o збірка «Судова практика Верховного суду України у кримінальних справах за 2008-2009 роки»В своєму житті людина повсякденно стикається з ситуаціями, коли вона задля одних своїх інтересів поступається іншими своїми інтересами. Це може бути рішення задля комфорту свого пересування або економії часу витратити на таксі грошову суму, відкладену на придбання харчів, рішення виконати понаднормову роботу для отримання додаткового прибутку за рахунок свого відпочинку тощо. 39 Кримінального Кодексу України (надалі КК) передбачено: «Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності»[1]. Таким чином, законом допускається вимушене, необхідне за даних конкретних умов, заподіяння шкоди одним інтересам, що охороняються правом, для відвернення шкоди іншим таким інтересам.Домахін у своїх дослідженнях дійшов висновку про те, що «стан крайньої необхідності виникає тоді, коли певним, охоронюваним законом інтересам загрожує небезпека їх порушення» [3, с.21]. Стан крайньої необхідності виникає за наявності певної підстави, яка є єдиною і складається з двох елементів - правової та фактичної сторони, які повязані між собою: 1) небезпека, що безпосередньо загрожує охоронюваним законом інтересам особи, суспільства чи держави (правова сторона); Правова сторона підстави крайньої необхідності характеризує небезпеку, яка безпосередньо загрожує інтересам даної особи чи інших осіб, суспільства або держави. Якщо небезпека загрожує правам або інтересам, що не охороняються законом, то оцінка її усунення за правилами ст. Фактична сторона підстави крайньої необхідності визначається обстановкою, яка свідчить про неможливість усунення небезпеки, що загрожує одним охоронюваним законом правам та інтересам в даних умовах місця та часу без заподіяння шкоди іншим охоронюваним законом правам та інтересам.Оскільки, крайня необхідність повязана з діяннями, які за своїми ознаками підпадають під злочини, визначені КК, то субєктом крайньої необхідності може бути тільки особа, яка підпадає під ознаки субєкта злочину. Тобто, відповідно до ч.1 ст.18 КК, загальним субєктом стану крайньої необхідності може бути фізична осудна особа, яка вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого КК, у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Дурманов у своїх працях вказує, що «особи, на яких лежить у силу закону, службового положення чи умов роботи обовязок боротися з загрозливою небезпекою чи взагалі у визначених випадках піддаватися небезпеці, чи охороняти ті чи інші законні інтереси від цієї небезпеки, не можуть посилатися на стан крайньої необхідності»[8]. Н.В. Лісова в іншій своїй роботі, доцільно законодавчо прописати, що стан крайньої необхідності «не поширюються на діяння, вчинені особою, зобовязаною у встановленому законом порядку застосовувати заходи з усунення або відвернення небезпеки, яка неминуче загрожує заподіянням шкоди охоронюваним законом інтересам, яка умисно ухилилася від виконання такого зобовязання»[11]. Так, в кримінальному законі Литовської Республіки в ч.3 ст.31 вказано: «Особа не може виправдати невиконання своїх обовязків станом крайньої необхідності, якщо вона за професією, займаною посадою чи іншими причинами зобовязана діяти в екстремальних умовах».Перевищення меж крайньої необхідності визначається ч.2 ст.39 КК, відповідно до якої таке перевищення має місце у випадках, коли: а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності; Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, підлягає кримінальній відповідальності за в
План
Зміст
Вступ
1. Поняття крайньої необхідності
2. Підстава крайньої необхідності
3. Ознаки крайньої необхідності
4. Перевищення меж крайньої необхідності
5. Відмінність крайньої необхідності від необхідної оборони
6. Практичні завдання
Література:
Список литературы
1. Кримінальний Кодекс України від 01.09.2001р. Відомості Верховної Ради України, 2001, N 25-26, ст.131. Зі змінами і доповненнями у редакції від 01.01.2013р. www.rada.gov.ua
2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид., перероблене і доповнене. - Київ: Юрінком Інтер, 2007 - 496 с.
3. Домахин С.А. Крайняя необходимость по советскому уголовному праву. Москва: Госюриздат, 1955 - 79 с.
4. Паше-Озерський Н.Н. Необходимая оборона и крайняя необходимость по советскому уголовному праву». Госюриздат, Москва, 1962 - 184 с.
5. Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. - Харьков: Основа, 1991 - 360 с.
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка - 7-ме вид., перероблене та доповнене - Київ: Юридична думка, 2010 - 1288 с
7. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа №1-53/11. http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/16920672
8. Дурманов Н. Д. Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния. - Москва, 1961 - 45 с.
9. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа №1-357/12. http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/28630050
10. Лісова Н.В. Крайня необхідність як обставина, що виключає злочинність діяння. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук.
11. Лісова Н.В. Склад діяння, вчиненого в стані крайньої необхідності. Вісник Національної академії прокуратури України, 2-2011. с.60-64
12. Єдиний державний реєстр судових рішень. Справа №1-12/11. http://www. reyestr.court.gov.ua/Review/15007805
13. Орехов В.В. Необходимая оборона и иные обстоятельства, исключающие преступность деяния. Санкт-Петербург, Юридический центр Пресс, 2003 - 217 с.