Розвиток українського краєзнавства в 20 ст. Краєзнавчі матеріали музеїв, фондів, архівосховищ. Письмові та усні джерела до вивчення історії краю. Волинь та Галичина напередодні об’єднання. Господарство, суспільний лад та духовна культура населення.
Аннотация к работе
26. Краєзнавче товариство «Спадщина»
27. Внесок місцевих краєзнавців у вивчення історії Острожчини
28. Археологічні і этнографічні матеріали
29. Памятки архітектури і образотворчого мистецтва
30. Письмові і усні джерела до вивчення історії краю
31. Краєзнавчі матеріали музеїв, фондів, архівосховищ
32. Краєзнавчі видання Волині і Поділля, що висвітнювали минуле краю
33. Видатні краєзнавці Волині і Поділля. Роль польських істориків 30-60 рр. XIX ст. у дослідженні історії Волині
34. Краєзнавчо-дослідницька діяльність Київської Археографічної комісії 1859-1916 рр
35. Місце часопису “Літопис Волині” у висвітленні минулого
36. Початки книгодрукування словян. Культурницька діяльність Волинського кн. Володимира Васильовича
37. Вітчизняне книгодрукування XVI - XVII ст. Організація друкарської справи в Острозі. Острозькі стародруки
38. Діяльність Івана Федорова
Література
1. Краєзнавство, як наукова дисципліна; його суть, функції та завдання. Обєкт вивчення історичного краєзнавства волинь галичина музей населення
Краєзнавство історичне - галузь знання та навчальна дисципліна, що вивчає історію , теоретичні засади, зміст і методику комплексного дослідження минулого певної території. Завдання історичного краєзнавства зясувати шляхи, закономірності, форми й методи комплексного пізнання історичного розвитку краю, використання результатів історико-краєзнавчого дослідження в різних сферах життя суспільства .
Термін «історичне краєзнавство» набув поширення у другій пол. XX ст. у значенні: 1) одного з елементів історичної освіти; 2) предметного напряму краєзнавства.
Історичне краєзнавство - ланка загального краєзнавства, у надрах якого й формувалось як напрям громадської діяльності, прикладна історична дисципліна, одне з джерел культурології . Обєктом вивчення краєзнавства є «край» - умовне поняття. Межі території дослідження залежать від того, хто і з якою метою вивчає цей край. Предметом вивчення є природа, топоніміка, історія, склад населення, господарство, культура. Краєзнавство розглядають як комплекс наукових дисциплін, різних щодо змісту, і спеціальних методик, але таких, які ведуть у своїй сукупності до наукового і всебічного пізнання краю. В історичному краєзнавстві всі ці предмети дослідження розглядаються в історичному аспекті. Головне в таких дослідженнях - виявлення і зясування звязків між усіма елементами навколишнього середовища в їх історичному розвитку. У практичній діяльності історичне краєзнавство виявляється у вивченні історії міст і сіл, підприємств, господарств, установ, родоводів, життя і творчості визначних земляків, важливих місцевих історичних подій, активній участі населення в регіональному музейному будівництві, охороні памяток історії та культури, природи, туризмі, екскурсійній справі.
Історичне краєзнавство - одна з форм громадської, творчої активності населення, ефективний засіб прилучення його до історико-культурної спадщини, а також патріотичного виховання, просвітницької роботи.
2. Поняття краю
Під краєм розуміється певна частина країни,виділена по самих різних ознаках і, перш за все на основі адміністративно-територіального розподілу. Також правомірним вважається розповсюдження поняття "край" на такі обширні природно-економічні зони як Урал, Сибір, Дальній Схід
3. Історія розвитку вітчизняних краєзнавчих досліджень (загальна характеристика)
Перші краєзнавчі відомості стародавніх людей на регіональному рівні мали прикладний характер і були повязані з їх насущними життєвими потребами - мисливством, рибальством, кочівним скотарством, примітивним землеробством. Для ведення господарства були необхідні знання про місцеві природні умови та погоду, особливості життя диких тварин, хід риби в річках та озерах, про родючість ґрунтів тощо. Першим географом-краєзнавцем, істориком й етнографом, що описав терени України, по праву можна вважати античного логографа з малоазійського грецького Галікарнаса Геродота
Значну увагу краєзнавчим дослідженням території України приділяли видатні вчені античності: грецький географ й історик Страбон (66-20 рр. до н. е.), римський астроном, картограф, етнограф Клавдій Птолемей (бл. 90-160 рр.) Починаючи з XIII ст., краєзнавча інформація про Україну подавалась у звітах і друкованих творах європейських мандрівників.
Першим докладним описом географії нашої країни була книга (1549 р.) Зигмунда Герберштейна - німецького мандрівника. Першою картою українських земель є карта географа Бітіста Анєзе (1548 р.). Французький військовий інженер Г. Л. ДЕБОПЛАН у 1650 р.
У XVIII ст. сталися якісні зміни в методах краєзнавчих досліджень. Окрім суто описових, які були характерними для попереднього етапу розвитку краєзнавства, тепер усе частіше стали застосовувати анкетний, опитувальний, статистичний, експедиційний, картографічний та інші методи дослідження.
На початку XVIII ст. на розвиток краєзнавства в Україні впливали ідеї вчених Росії, до складу якої входила більша частин