Проблема інкорпорації козацького чинника до системи зовнішньої політики Франції в 1729-1761 рр. Детермінація цього чинника в дипломатичній та інтелектуальній діяльності французьких еліт. Інтеграція до структури європейських міжнародних відносин XVIII ст.
Аннотация к работе
Орлика актуалізувати козацьку справу перед західноєвропейським світом змогли бути реалізовані завдяки діяльності сина гетьмана Григорія Орлика (1702-1759), який, вступивши в 1729 р. на французьку службу, згодом увійшов до вищих кіл аристократичної еліти Французького королівства. Обидва Орлики діяли в обставинах західноєвропейського політичного життя, і відповідно виступали з меморандумами та проектами, поширюючи серед монархічного світу Європи інформацію про Україну, її минуле, козацтво як військовий клас і націю та титул гетьмана козаків як їхнього керманича. Водночас видається не менш важливим дослідити досвід і думки про Україну, що їх залишили у своїх творах представники французької історичної думки, які писали про українське козацтво в другій половині XVIII ст. Ці просвічені мислителі, діючи в рамках концепції цивілізації, яка в другій половині XVIII ст. посіла чільне місце в суспільному житті Європи, залишили цінні праці, котрі давали європейському світові уяву про козацтво, його історію, культуру, побут. У нашому дослідженні цей методологічний підхід застосовується наступним чином: українське козацтво як феномен європейської історії (ідея) - Франція (територія) - способи впровадження козацького чинника у міжнародну політику Франції через політико-дипломатичні заходи або інтелектуально-дослідницьку діяльність (альтернативи).Февра методологічно важливими для даної дисертації є проблеми пізнання та історичного аналізу, а також розуміння феномену «цивілізації», при вивченні яких науковець відобразив епоху XVIII ст. Маннгеймом сутності легітимації ми можемо зясувати, з якими саме факторами була повязана легітимація суспільно-політичного статусу козацтва як чинника зовнішньої політики Франції. Орлика, оригінал якого зберігається у Дипломатичному архіві у Франції, а його факсимільна копія була нещодавно опублікована в Україні. Побудувати цілісну картину північно-східної політики Французького королівства в 1729-1789 рр. допомогло вивчення опублікованих в XIX ст. інструкцій, наданих французьким послам в Польщі, Росії, Швеції та Туреччині (Recueil des instructions donnees aux ambassadeurs et ministres de France depuis les traites de Westphalie jusqua la Revolution francaise). У третьому розділі «Козацтво як обєкт дослідження представників французької інтелектуальної еліти в контексті північно-східної політики Версальського кабінету в 1762-1789 рр.» здобувач розкриває основні тенденції дипломатичного розвитку Французького королівства стосовно його традиційних союзників, а саме Польщі, Туреччини та Швеції та причини зміни вектора зовнішньої політики Версальського кабінету стосовно Росії з відверто ворожого в 1729-1761 рр. до стримуючого у досліджуваний в цьому розділі період 1762-1789 рр. Аналізуючи погляди французьких дослідників козацького питання в нову історичну епоху, зокрема таких, як К.-К. де Рюльєр, П.-Ш.