Розгляд та аналіз питання історії взаємин Русі з візантійським Херсоном-Корсунем. Виявлення символотворчої ролі цього міста у справі навернення на християнство київського князя Володимира й організації церковно-культурного життя в тогочасному Києві.
Аннотация к работе
Корсунь в історії й культурі Київської Русі Ричка В.М. Анотація Розглядаються питання історії взаємин Русі з візантійським Херсоном-Корсунем. Виявляється символотворча роль цього міста у справі навернення на християнство київського князя Володимира й організації церковно-культурного життя в тогочасному Києві. Простежується «пригадування Корсуня» як «місця пам’яті» Володимирового хрещення в ранньомодерній українській церковній публіцистиці та шляхи його сакралізації в політико-ідеологічній думці Російської імперії. Візантійське місто Херсон (античний Херсонес) було важливим торговельно-економічним і стратегічним центром імперії в Північному Причорномор’ї. Початок їх уреґулювання було покладено угодою 945 р. між київським князем Ігорем та візантійським імператором Константином VII Багрянородним: «А о Корсньсти страні. И да не иміють власти Русь зимовати въ вустьи Дніпра Б^ъбережи ни у святого Ельферья, но егда придетъ осень да идуть въ домы своя в Русь». Окрім того, в угоді передбачалося, що в разі появи «в страні Корсуньстій» войовничих чорних болгар руському князеві належало їх не пускати, адже вони можуть завдати шкоди і його країні. Далі літописець детально розповідає про довготривалу облогу міста, її труднощі та винахідливість князя, котрий, перерізавши труби, по яких до змучених корсунян надходила вода, змусив останніх відкрити брами перед його військом. Після хрещення та шлюбу з грецькою царівною, яка таки прибула до Корсуня, Володимир передав це місто як «віно» своєму шурину Василію ІІ, а сам із тріумфом повернувся до Києва, де і сталося навернення на християнство його підданих. Корсунській виправі Володимира, як доводить дослідник, передувала укладена у вересні 987 р. між Києвом і Константинополем союзницька угода. На переговорах у Києві Володимир погодився допомогти Візантії, але в обмін за це просив руки доньки покійного імператора Романа ІІ - принцеси Анни.