Визначення та аналіз мовних одиниць, які прямо чи опосередковано здатні вербалізувати ментальну інформацію. Виявлення та характеристика основних когнітивних ознак, експлікованих мовними засобами в межах їхніх ядерних, приядерних і периферійних ділянок.
Аннотация к работе
Початок ХХІ століття у мовознавстві репрезентував якісні зміни в науковій методології дослідження мовних явищ і прагнення вивчати мову в нерозривному звязку з мисленням, свідомістю, культурою, світоглядом як окремого індивіда, так і всього мовного колективу, до якого цей індивід належить. Теорію мовної картини світу активно розробляють українські й зарубіжні мовознавці, зосереджуючи увагу на дослідженні ролі різних факторів у її формуванні (В. Соколовської та ін., засвідчують актуальність моделювання окремих фрагментів української мовної картини світу - концептів, ментальних ділянок, що репрезентують кванти знання про дійсність, специфічно виражені в мові. Актуальність теми дослідження зумовлена загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень на розгляд мовних одиниць з урахуванням закладеної в них когнітивної інформації (національно-етнічних знань і уявлень про дійсність) і визначена необхідністю комплексного аналізу та опису одного з фундаментальних регулятивних фрагментів української мовної картини світу - концептуальної опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ - в аспекті взаємодії мови і мислення, людини і культури для пізнання специфіки мовного відображення національного світогляду. Мета роботи полягає у виявленні специфіки концептуальної опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ як базового регулятивного фрагмента української мовної свідомості в єдності його образного, інформаційного та ціннісного компонентів, зясуванні механізмів функціонування та визначенні місця і ролі цих концептів в українській мовній картині світу.У першому розділі - „Теоретичні засади дослідження концептуальної опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ як базового фрагмента української мовної картини світу” - розглянуто основні наукові підходи до вивчення концепту як інтегрального фрагменту національної мовної картини світу, визначено основні положення й засади опису концептуальної опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’, досліджено й проаналізовано структуру цих протичленів в українській мовній свідомості, представлено їхнє співвідношення. Формування теоретичних засад дослідження й опису концептів ‘СВІЙ’ і ‘ЧУЖИЙ’ як протичленів бінарної опозиції в українській мовній картині світу передбачає вирішення дискусійних питань співвідношення концепту й слова, концепту, поняття та значення, вербалізації концепту, взаємодії індивідуального й колективно-етнічного в концепті, його типології та структури, способів та методик моделювання й опису. Усталені в українській мовній картині світу уявлення про ‘СВОЇ’ та ‘ЧУЖІ’ денотати можуть бути концептуалізовані на основі трьох типів (власне і невласне) посесивних відношень: власне належності / неналежності, кровної повязаності / неповязаності, духовної спільності / відмінності. У другому розділі - „Номінативне поле концепту ‘СВІЙ’ в українській мовній картині світу” - представлено опис і аналіз когнітивних одиниць, які формують ядро, приядерну зону й периферію концепту ‘СВІЙ’, виявлено експліковані цими одиницями когнітивні ознаки, встановлено ступінь їхньої значущості в українській мовній свідомості. Експлікувати когнітивну інформацію цього сегмента в українській мовній картині світу здатне лише одне слово рідний, концептуальний потенціал якого засвідчив високу стійкість протягом усіх етапів розвитку української мовної картини світу.Організацію мовних одиниць - обєктиваторів концептів ‘СВІЙ’ і ‘ЧУЖИЙ’ в українській мовній картині світу визначає їхня структура. Упорядкування мовних одиниць за польовим принципом (ядро, приядерна зона, периферія) уможливлює опис змістової і ціннісної специфіки опозиції в українській мовній картині світу. Базовий інформаційний зміст концепту ‘СВІЙ’ в українській мовній картині світу складають семи ‘належність’, ‘кровна повязаність’ та ‘духовна (ідейна) спільність’. Сегмент ‘кровна повязаність’ реалізує в українській мовній картині світу невласне посесивні відношення, базовані на усвідомленні біологічного звязку із субєктом й імпліковані в ключовому слові рідний. Попри те, що поняття про власне кровну повязаність лежить в основі семантики ключової лексеми, в українській мовній картині світу найактуальнішим є розуміння рідного як ’духовно спорідненого’ із субєктом-посесором, що передбачає ставлення до денотата як до кровного родича, який, однак, ним не є.
План
Основний зміст роботи
Вывод
Базовою складовою української мовної картини світу є концепт - складне ментальне утворення, що є результатом пізнавальної діяльності особистості й суспільства і водночас носієм комплексної інформації про відображену в ньому дійсність (або її фрагмент), її інтерпретацію та ставлення до неї, зафіксовані в суспільній свідомості та специфічно репрезентовану в мові.
Концепти можуть бути як виражені, так і не виражені вербально. Номінативні одиниці, що сприяють безпосередньому вираженню концепту та його когнітивних складових у мові, є ключовими словами концепту. Кожне ключове слово організовує в межах певної ментальної ділянки її основний зміст та ціннісне наповнення. Мовні одиниці, які здійнюють структурування й розширення когнітивної інформації у кожній з таких ділянок, - це типові вербалізатори. Фрагменти когнітивної інформації та їхнє ціннісне наповнення репрезентують когнітивні ознаки концепту. Виокремлення та опис когнітивних ознак можливі лише при виявленні специфіки мовної організації ключових слів і типових вербалізаторів.
Організацію мовних одиниць - обєктиваторів концептів ‘СВІЙ’ і ‘ЧУЖИЙ’ в українській мовній картині світу визначає їхня структура. Когнітивне наповнення структури аналізованих ментальних одиниць в українській мовній картині світу дозволяє виявити побудова їхнього номінативного поля. Упорядкування мовних одиниць за польовим принципом (ядро, приядерна зона, периферія) уможливлює опис змістової і ціннісної специфіки опозиції в українській мовній картині світу.
Структура концептів ‘СВІЙ’ і ‘ЧУЖИЙ’ в українській мовній картині світу є тривимірною, її формують: 1) образна складова; 2) інформаційний (поняттєвий) елемент; в) ціннісний компонент. Наявність цих складових у структурі концептів визначає характер їхніх звязків з мовою, що їх обєктивує, з культурою як національною системою цінностей та зі свідомістю людини і її практичною діяльністю.
Основою аналізованих концептів є метафоричний (когнітивний) образ, сформований у свідомості носіїв української мови в результаті осмислення певних явищ і звязків між ними та узагальнення їх у певні стереотипні ситуації. Базовий інформаційний зміст концепту ‘СВІЙ’ в українській мовній картині світу складають семи ‘належність’, ‘кровна повязаність’ та ‘духовна (ідейна) спільність’. Виділені когнітеми виявляють у національній свідомості надзвичайну стійкість, бо їхня ціннісна та інформаційна структури були збережені фактично на всіх етапах функціонування української мовної картини світу. Для поняттєвого складу концепту ‘ЧУЖИЙ’ актуальними є семи ‘територіальна невідповідність’, ‘невизначеність’ та ‘духовна (ідейна) відмінність, що засвідчує невідповідність у протиставленні основних когнітивних ознак бінарних протичленів. Відмінність інформаційних (поняттєвих) складових доповнює розбіжність у ціннісній організації концептів. Якщо уявлення про ‘СВОЇ’ обєкти в українській мовній картині світу усталені як виразно позитивні або нейтральні, то ставлення українців до ‘ЧУЖОГО’ може бути як негативним чи нейтральним, так і позитивним.
У ядерній зоні концепту ‘СВІЙ’ сегмент ‘належність’ реалізує предметний (власне посесивний) характер відношень ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’, за якого всі реалії дійсності, що оточують носія української мови, виступають як конкретні денотати - обєкти безпосередньої належності субєкту. Ця концептуальна ділянка містить усталену, чітко структуровану когнітивну інформацію, імпліковану в семантичному наповненні його ключової лексеми власний. Набір, організація і функціонування мовних одиниць засвідчують динамічний характер цієї когнітеми та її комунікативну релевантність на всіх етапах функціонування української мовної картини світу. Найактуальнішою когнітивною ознакою виділеного сегмента є ’індивідуалізм’.
Сегмент ‘кровна повязаність’ реалізує в українській мовній картині світу невласне посесивні відношення, базовані на усвідомленні біологічного звязку із субєктом й імпліковані в ключовому слові рідний. Попри те, що поняття про власне кровну повязаність лежить в основі семантики ключової лексеми, в українській мовній картині світу найактуальнішим є розуміння рідного як ’духовно спорідненого’ із субєктом-посесором, що передбачає ставлення до денотата як до кровного родича, який, однак, ним не є. Основною когнітивною ознакою, експлікованою в цьому сегменті, є ’найвища цінність’.
У сегменті ‘духовна (ідейна) близькість’ реалізоване ірраціональне сприйняття реалій дійсності як ’СВОЇХ’. Із такими корелятами субєкт-посесор не має, а відчуває особливий духовний звязок. З огляду на семантико-когнітивну складність та невисокий виражальний потенціал ключової лексеми близький, у цій ділянці ’СВОЇ’ кореляти представлені на основі опису типових вербалізаторів, які фактично перебрали на себе функцію реалізації основної концептуальної ознаки й навіть можуть бути представлені як окремі ментальні одиниці, як-от: знайомий, однодумець, соратник, спільник, товариш, друг, брат (побратим). Різнотипність одиниць, що експлікують специфічні когнітивні ознаки в аналізованому сегменті, організована за ступенем градації ’близькості’ того чи іншого корелята до субєкта-посесора. Найвищу цінність ’близької’ особи для субєкта в українській мовній картині світу представляє брат (побратим).
Приядерну зону концепту формують когнітивні одиниці, які відображають актуальні й комунікативно релевантні уявлення про ’СВОЇ’ денотати, які при цьому не мають власних, індивідуальних засобів обєктивації, зокрема ключових лексем: ‘свій простір’, ‘своя віра’ та ‘своя мова’. Усі вони як репрезентативні використовують сполучення з ключовими лексемами ядерних сегментів, зокрема з лексемами власний і рідний, а також основним номінантом свій. Найвищу аксіологізованість та актуальність серед цих когнітем виявляє ментальна структура ‘свій простір’, у межах якої окремі лексеми (батьківщина, вітчизна) подекуди здатні виконувати роль ключових вербалізаторів, що засвідчує тяжіння цієї ментальної одиниці до ядра номінативного поля „СВІЙ”.
Концептуальні фрагменти ‘своя віра’ та ‘своя мова’ є архетипними. В аспекті реалізації опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ вони представлені як основні фактори самоідентифікації особи зокрема і народу загалом. Найактуальнішою в цих ділянках, поряд із ‘сакральністю’ та ‘пріоритетом’, є когнітивна ознака ‘духовний спадок’.
До периферійної зони входять лексичні одиниці звичайний, звичний і нормальний, за якими не закріплене безпосереднє концептуальне значення ‘СВІЙ’, проте вони здатні експлікувати його контекстуально-описово - шляхом синонімізації з основними ключовими номінантами та у відповідних синтагматичних звязках.
Інформаційну основу ядерного сегмента концепту ‘ЧУЖИЙ’ ‘територіальна невідповідність’ в українській мовній свідомості формують уявлення про ‘несвою’ територію, ‘чужий макропростір’, до якого не належить субєкт-посесор зі ‘СВОЇМ’ оточенням, імпліковані в ключовому слові іноземний. Ця ментальна структура містить чітку когнітивну інформацію про узагальненість, віддаленість і кордон. На сучасному етапі функціонування української мовної картини світу уявлення про ‘іноземних’ денотатів втрачають яскраво виражену негативну й дедалі більше виявляють позитивну конотацію.
Когнітема ‘невизначеність’ як складова концепту ‘ЧУЖИЙ’ в українській мовній картині світу є унікальною, бо репрезентує такий механізм концептуалізації, згідно з яким уявлення про будь-який звязок субєкта з денотатами стають нерелевантними й подекуди знівельованими. Концептуальною основою ядерного сегмента, ключовим словом якого виступає невідомий, є повна відсутність інформації про обєкти, що й дає посесорові підстави для зараховування їх до ‘ЧУЖИХ’. Дослідження засвідчило бінарну ціннісну спрямованість когнітеми: поряд із негативною конотацією обєктиваторів, які експлікують когнітивні ознаки ‘ворожість’ та ‘небезпека’, у сегменті вільно функціонують мовні одиниці, аксіологічна маркованість яких засвідчує суто позитивне ставлення до ‘невідомого’ ‘ЧУЖОГО’, бо він може бути ‘цікавим’ і ‘важливим’ для субєкта.
Ядерний сегмент ‘духовна (ідейна) відмінність’ в основі має ірраціональний принцип виділення ‘ЧУЖИХ’ денотатів. Формальна відсутність слова, яке можна було б назвати ключовим, зумовило виділення як такого вербалізатора ворог, який експлікує типову для української мовної картини світу когнітивну ознаку ‘небезпека’. Уявленням про ‘ЧУЖОГО’ як ‘духовно (ідейно) відмінного’ властива аксіологічна стійкість - усі мовні одиниці, які функціонують у цій концептуальній ділянці, конотовані негативно, що зумовлює творення відповідних аугментивних форм. На тлі такої позиції унікальним є дериват демінутивного типу воріженьки, який у широкому сенсі репрезентує специфіку національного українського світогляду.
Приядерну зону концепту складають когнітеми ‘чужа власність’, ‘кровна неповязаність’, ‘чужа мова’ та ‘інша віра’, які в основі свого функціонування мають принципово різні механізми. Якщо для уявлень про ‘чужу власність’ загалом характерна певна узагальненість і універсальність, виражена в позанаціональних категоріях, то у формуванні понять ‘чужа кров’, ‘чужа мова’ й ‘чужа віра’ провідну роль відіграє позиція етноцентризму.
Сегмент ‘чужа власність’ експлікує такий тип власне посесивних відношень, за яких предметні денотати виступають як неналежні субєкту-посесору. Інформаційною основою когнітеми ‘кровна неповязаність’ є уявлення про тих, хто не належить до роду, родини чи сімї. Роль найоптимальніших обєктиваторів аналізованої когнітеми виконують сполучення чужа кров і чужий рід. Концептуальні складові ‘чужа мова’ й ‘інша віра’ представлені в українській мовній свідомості уявленнями про етнічну ідентифікацію. Це зумовлює зарахування представників і носіїв ‘інших’ віри й мови до чужинців, тобто осіб з іншої території з іншою культурою.
Відповідно до периферійної зони номінативного поля концепту ‘СВІЙ’, у протиставленій їй ділянці функціонують одиниці, що обєктивують у мові уявлення про денотати, які здатні до порушення певних ‘звичаїв’ чи ‘норм’ і на цій підставі зараховані субєктом до ‘ЧУЖИХ’: незвичайний, незвичний, ненормальний.
Функціонально-прагматична реалізація опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ в українській мовній картині світу уможливлена її виявом у межах категорій одиничності / множинності й визначеності / невизначеності, а також участю в процесі лінгвокультурної типізації.
Ментальне розмежування ‘СВОЇХ’ і ‘ЧУЖИХ’ денотатів за показниками одиничності / множинності спрямоване на генералізувальне узагальнення, що є основою для пейоративного відчуження. Прагматична реалізація опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ за допомогою категорії числа є типовою для концептуальних ділянок, повязаних з уявленнями про територію. Послідовне використання форм множини стосовно територіальних денотатів навіть там, де мова йде про конкретний географічний обєкт, у такому ж послідовному протиставленні формам однини сполучення „навязує” мовцям „традиційну аксіологію”, згідно з якою ‘СВІЙ’ простір (конотований позитивно) є унікальним, складеним з окремих дискретних обєктів, а ‘ЧУЖИЙ’ - невиразним, нерозчленованим, сформованим абсолютно тотожними одиницями.
Категорія числа як показник і спосіб розмежування денотатів на ‘СВОЇХ’ і ‘ЧУЖИХ’ у функціонально-прагматичному аспекті виявляє міцний звязок із категорією визначеності / невизначеності, що засвідчує категоричне „відсторонення” субєкта від ‘не-СВОЇХ’ обєктів за допомогою виключення їх з відомого й зрозумілого йому ментального світу. Якщо необхідної для субєкта інформації недостатньо і/або ця недостатність умовна, обєкт набуває ознак ‘не-свого’ і підлягає дискредитації. Особливим в українській мовній картині світу є спосіб концептуального „відчуження” тих денотатів, які загалом не є для субєкта невідомими, незрозумілими чи невизначеними. Мовними засобами вираження „відчужуваного знеособлення” в таких ситуаціях є стверджувально-узагальнювальні та неозначені займенникові прикметники всякий, будь-який, який-небудь та якийсь.
Реалізація опозиції ‘СВІЙ’ - ‘ЧУЖИЙ’ в аспекті лінгвокультурної типізації полягає у ментальній побудові й мовленнєвій експлікації лінгвокультурного типажа - упізнаваного образу представника певної етноспільноти, типізованого на основі соціокультурних критеріїв, а також специфічних характеристик вербальної і невербальної поведінки.
Найвагомішими критеріями для виділення лінгвокультурних типажів ‘чужаків’ в українській мовній картині світу стали територіальна належність, віросповідання, соціальний статус, зовнішність, мовні й мовленнєві особливості, тип поведінки на ‘своїй’ (‘нашій’) території, етнокультурна унікальність. Серед найбактуальніших для української мовної свідомості, було виділено типажі Кацап, Москаль, Жид, Циган, Лях, Турок, Татари.
Лінгвокультурні типажі ‘свояків’ в українській мовній картині світу сформовані на основі уявлень про ‘шлюбну спорідненість’ і представлені одиницями Кум і Сват. Вони представляють єдине поняття, концептуальною основою якого є уявлення про людину, ‘СВОЮ’ духовно, ідейно чи соціально й названу терміном родинної спорідненості, що є найвищим виявом ‘близькості’. Їхнє виділення як релевантних для функціонально-прагматичної реалізації концепту ‘СВІЙ’ базоване на їхній етнокультурній значущості, концептуальній змістовності та регулярній відтворюваності.
Основні положення дисертації викладено в публікаціях
Дубчак О.П. Антропоцентрична наукова парадигма сучасних мовознавчих досліджень / О.П. Дубчак // Актуальні проблеми сучасного мовознавства: Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова: Серія 9. - К., 2007. - Вип.2. - С. 17-19.
Дубчак О.П. Мовна картина світу як обєкт лінгвістичного дослідження / О.П. Дубчак // Проблеми граматики і лексикології української мови: Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова: Серія 10. - К., 2007. - Вип.3. - С. 205-211.
Дубчак О.П. Засоби концептуалізації ‘чужого’ в українській мовній картині світу / О.П. Дубчак // Наукові праці Камянець-Подільського державного університету: Філологічні науки. Т.1. - Камянець-Подільський: Аксіома, 2007. - Вип 15. - С. 143-46.
Дубчак О.П. Когнітивна одиниця ‘рідний’ як складова концепту ‘Свій’ в українській мовній картині світу / О.П. Дубчак // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: Філологія. Т.2. - Вінниця, 2008. - Вип.10. - С. 93-98.
Дубчак О.П. Лінгвокультурний типаж ‘Чужака’ в українській мовній картині світу / О.П. Дубчак // Мовознавчий вісник: Збірник наукових праць Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2008. - Вип. 6. - С. 255-263.
Дубчак О.П. Когнітема ‘Чужа мова’ як складова концепту ‘ЧУЖИЙ’ в українській мовній картині світу / О.П. Дубчак // Актуальні проблеми менталінгвістики: Збірник статей за матеріалами VI Міжнародної наукової конференції. - Черкаси, 2009. - С. 8-10.
Дубчак О.П. Когнітема ‘свій простір’ в українській мовній картині світу / О.П. Дубчак // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. - Випуск 86. - Серія : Філологічні науки (Мовознавство).