Проблема індивідуальних і колективних прав національних меншин у політико-правовій думці. Концептуальні підходи до визнання індивідуальних і колективних прав національних меншин. Політичні та правові принципи забезпечення прав національних меншин.
Аннотация к работе
Проблема усвідомлення сутності прав національних меншин, а також їх визнання та політико-правового забезпечення виникла з часів зародження держави і права. Ліга Націй, ООН, ОБСЄ та інші міжнародні організації, спираючись на зазначені концепції, доклали чимало зусиль для формування політико-правових засад забезпечення цих прав. Реалізація мети дослідження обумовила постановку і розвязання наступних завдань: зясувати основні загальні та специфічні чинники актуалізації дослідження концептуальних підходів та політико-правових засад забезпечення індивідуальних і колективних прав національних меншин; дати порівняльний аналіз основних положень концепції колективних прав національних меншин, а також зясувати проблеми, перешкоди і наслідки, з одного боку, визнання і забезпечення, а з іншого, нехтування та заперечення цих прав; виявити критерії визначення тих національних меншин, які мають право на визнання і забезпечення колективних прав;У першому розділі - “Проблема індивідуальних і колективних прав національних меншин у політико-правовій думці” зясовано чинники актуалізації дослідження даної проблеми, ступінь її розробки у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, проаналізовано джерельну базу та визначено методологію дослідження. До специфічних чинників актуалізації проблеми індивідуальних і колективних прав національних меншин автор відносить: недосконалість відповідних чинних нормативно-правових актів; брак концепції державної етнонаціональної політики України; необхідність приведення українського законодавства у відповідність до міжнародного права; брак робіт, присвячених критичному аналізові західних концепцій прав національних меншин; недостатня увага вивчення переваг і недоліків концепції колективних прав та проблем їх взаємодії з індивідуальними і персонально-груповими правами та ін. Обґрунтовано й запропоновано оновлену періодизацію процесу еволюції концепцій індивідуальних, персонально-групових і колективних прав національних меншин та формування на їх основі політико-правових засад захисту цих прав. Показано, що вітчизняні дослідники: 1) чітко визначили причини боротьби національних меншин за свої колективні права, зокрема: “невизнання меншин як колективних індивідуумів”, “політика придушення національних устремлінь”, “розвиток демократії і конституціоналізму”; 2) визнали наявність у національних меншин колективних інтересів і цінностей та оголосили ці меншини носіями колективних прав; 3) висловилися за надання цим меншинам “права на самоврядування”, “права на автономію, включно з територіальною автономією”; 4) довели, що визнання колективних прав, надання національним меншинам автономії “не може бути шкідливою для цілості держави, навпаки, вона корисна для неї”; 5) звернулися із закликом до міжнародного співтовариства закріпити ці права у “міжнародно-правових актах”, що “значно скоротило б кількість війн” і “запобігло б їм у майбутньому”; 6) висунули і аргументували ідею створення міжнародного суду щодо прав національних меншин. Встановлено перелік колективних прав, які можуть бути надані національним меншинам: “право на фізичне існування”, “право зберігати свою ідентичність”, право на “внутрішнє самовизначення”, на різні форми автономії, на розвиток, на збереження рідної мови, на безперешкодну участь у всіх сферах суспільно-політичного життя та ін.