Концептуальні і політико-практичні засади вирішення гендерної проблеми в Україні - Автореферат

Сучасне політичне життя України має метою формування і забезпечення демократичного характеру держави, що можливо лише за умови розвитку громадянського суспільства. Якщо розглянути цю проблему у гендерному аспекті, то вона виглядатиме як гармонізація маскулінних та фемінних цінностей та підходів як в політиці, так і в суспільному житті взагалі. Викликане зміною влади у 2004 р. зрушення суспільства у бік громадянської якості створює сприятливі передумови для активізації участі жінок у політиці, у владі, у громадському житті. Тому сьогодні існує нагальна необхідність у комплексному дослідженні гендерних проблем українського суспільства, який би поєднував в собі історичні висновки, правовий аналіз, знання сучасної економічної та політичної ситуації та окреслення шляхів подальшого розвитку демократичних норм українського громадянського суспільства. Мета дослідження полягає у визначенні сукупності принципів, підходів та засобів, які являють собою концептуальні і політико-практичні засади вирішення гендерної проблеми в Україні.На перших етапах феміністський рух проходив під гаслом урівняння жінок у правах з чоловіками. Очевидним можна вважати і той факт, що включення поняття “гендер” у наукову теорію сприяло не тільки започаткуванню нового напряму наукових досліджень, воно мало неабиякий соціальний ефект, сприяючи активізації жіночого руху та відстоюванню рівноправя між чоловіками та жінками у всіх сферах життєдіяльності. Так, соціологічні опитування 2002 року дали наступні результати: 78% жінок на питання, чи цікавляться вони політикою, дали ствердну відповідь (серед чоловіків таких відповідно - 85%). Саме на такому значенні наголошувалось у матеріалах ІУ Всесвітньої конференції із становища жінок (вересень 1995 р., Пекін), Женевської наради країн регіону ЄЕК (січень 2000 р., Женева), документах Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН “Жінки в 2000 році, рівність між чоловіками і жінками, розвиток і мир у ХХІ столітті” (червень 2000 р., Нью-Йорк). Якщо взяти першу сороківку партійних списків по багатомандатному виборчому округу, то кількість жінок і чоловіків в ній виглядає у такому співвідношенні: “Наша Україна” - 2 жінки і 38 чоловіків; “За Єдину Україну!” - 4 жінки і 36 чоловіків; Комуністична партія України - 4 жінки і 36 чоловіків; Соціалістична партія - 2 жінки і 38 чоловіків; Соціал-демократична партія України (обєднана) - 1 жінка і 39 чоловіків.Непридатність концептуальних засад вирішення жіночого питання, що залишились у спадок від комуністичної доби, зумовила потребу у єдності науково-теоретичних і політико-практичних складових формування суспільної позиції щодо жіночої проблеми. Значна частина їх членів продовжують відтворювати “охоронну” концепцію щодо жінок і сподіватися на патерналістські державні заходи як на єдиний засіб зняття усіх жіночих проблем. Залишається слабо концептуально розвиненою і практично реалізованою така засада гендерної політики в Україні як участь жінок у прийнятті важливих для них рішень, а також їхня присутність в органах державної влади та місцевого самоврядування, особливо на керівних посадах. Для збільшення кількості жінок на керівних посадах в органах місцевого самоврядування доцільно на законодавчому рівні гарантувати надання жінкам пріоритету перед чоловіками при висуненні на вакантну керівну посаду за наявності в них рівних характеристик. Невідкладним завданням залишається зміна гендерної ролі жінки і чоловіка в перехідний період, трансформація їх правосвідомості, що має бути втілене у законодавчі зміни, які повинні призвести до перетворення правового менталітету жінки і чоловіка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Непридатність концептуальних засад вирішення жіночого питання, що залишились у спадок від комуністичної доби, зумовила потребу у єдності науково-теоретичних і політико-практичних складових формування суспільної позиції щодо жіночої проблеми. В концептуальному відношенні це спричинило особливий наголос на питаннях забезпечення рівності жінок у політико-правовій та соціально-економічній сферах і на визначальній ролі держави у цій справі. Водночас саме гендерна рівність відкриває можливості для розвитку руху на захист прав усіх громадян незалежно від їхньої біологічної статі.

2. Участь жінок у прийнятті доленосних для них рішень суттєво обмежена. Політичне середовище України сформоване на традиції панування мускулінної, чоловічої ідеології. У програмах і передвиборних документах гендерна проблема не відбита. Партії розглядають жіноцтво, його організаційні структури переважно як обєкт впливу та застосування політичних технологій.

Симптомом гендерної розбалансованості політичного життя стала поява жіночих партій - феномена, неможливого в умовах гендерного паритету. Однак, жіночі партії поки що не стали творцями гендерної перспективи. Значна частина їх членів продовжують відтворювати “охоронну” концепцію щодо жінок і сподіватися на патерналістські державні заходи як на єдиний засіб зняття усіх жіночих проблем.

Задача розширення політичної участі жіноцтва потребує державного правового стимулювання їх залучення до партійної діяльності. Найбільш надійною гарантією такого залучення має бути законодавче квотування частки жінок у виборчих списках політичних партій.

3. Залишається слабо концептуально розвиненою і практично реалізованою така засада гендерної політики в Україні як участь жінок у прийнятті важливих для них рішень, а також їхня присутність в органах державної влади та місцевого самоврядування, особливо на керівних посадах.

Порівняльний аналіз гендерної рівноваги в місцевих органах виконавчої влади та в органах місцевого самоврядування виявляє, що ці органи є найбільш гендерно чутливими серед усіх рівнів політичної влади. Досвід українських регіонів дозволяє стверджувати, що здатність місцевої влади до вирішення гендерних проблем місцевих громад зростає лише за умови тісної співпраці з жіночими громадськими організаціями.

Для збільшення кількості жінок на керівних посадах в органах місцевого самоврядування доцільно на законодавчому рівні гарантувати надання жінкам пріоритету перед чоловіками при висуненні на вакантну керівну посаду за наявності в них рівних характеристик.

Доречно проводити гендерну експертизу усіх програм та рішень органів місцевого самоврядування. З другого боку, керівні державні органи повинні домагатися, щоб представники органів місцевого самоврядування були достатньо освіченими щодо проблем гендерного паритету і спроможними розвязувати їх демократичним шляхом.

Чималу роль у розвязанні гендерних проблем має відіграти докорінна зміна соціальних стереотипів, традицій суспільної свідомості. Для того, щоб така зміна відбулася, місцевим органам влади слід зосередити свою увагу на усіх можливих засобах впливу на соціальну свідомість.

4. Формальний розвиток правових засад вирішення гендерної проблеми в Україні загалом відповідає критеріям демократичного суспільства. Разом з тим, залишається недостатньо розвинутою правосвідомість громадян стосовно гендерного питання, без якої його практичне вирішення на засадах демократії неможливе.

Невідкладним завданням залишається зміна гендерної ролі жінки і чоловіка в перехідний період, трансформація їх правосвідомості, що має бути втілене у законодавчі зміни, які повинні призвести до перетворення правового менталітету жінки і чоловіка.

Гендерного аналізу потребує як Конституція України, так і все українське законодавство. Першочерговими кроками на шляху правової ревізії мають бути наступні: - створити каталог соціальних прав і поповнити соціальне законодавство України гендерними правами;

- внести до каталогу перелік соціальних ризиків та соціальних стандартів;

- у Кодексі законів про працю передбачити норми, які забезпечували б гендерну рівність.

- піддати гендерному переглядові ту частину проекту Закону України “Про загальнообовязкове державне соціальне страхування”, яка передбачає утворення накопичувальних пенсійних рахунків, а також нові закони - „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” і „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання”;

- зробити право одним з інструментів утвердження гендерної свідомості серед населення країни.

5. Здійснення гендерної політики в соціально-економічній сфері досі не забезпечило втілення принципу фактичної рівності жінок і чоловіків. Це стосується не тільки державного сектору економіки, але і сфери приватного підприємництва.

В умовах формування ринкової економіки, нових форм власності і господарювання поглибилася економічна маргіналізація жінок, загострилася проблема їх трудових прав. В той же час економічна незалежність жінок є головною умовою процесу утвердження статевої рівноправності. Для її досягнення необхідно здійснити повну переоцінку вартості праці і підвищити оплату жіночої праці.

6. Важливою умовою політико-практичної реалізації принципів гендерної рівності мусить бути розвиток інститутів громадянського суспільства. Однак у більшій частині жіночих громадських організацій переважає консервативна ідеологія “материнського призначення жінки”. Разом з тим позитивною тенденцією є збільшення кількості і чисельності жіночих організацій, зростання їх громадської активності. Розвиток жіночих громадських організацій є тим шляхом, яким має здійснюватися справжня демократизація українського суспільства.

7. Розвиток і втілення концептуальних і політико-практичних засад вирішення гендерної проблеми в Україні має здійснюватися одночасно на трьох рівнях. Перший, макрорівень, передбачає прийняття закону про квоти з метою збалансованої участі чоловіків та жінок у владі. Другий, середній рівень, передбачає активізацію і підвищення значущості громадських жіночих організацій та політичних партій. Третій, мікрорівень, передбачає кропітку роботу над зміною політичної самосвідомості українських жінок, над звільненням їх від комплексу вторинності власного положення і розуміння політики як суто чоловічої справи. В цьому напрямку повинні діяти державні просвітницькі та соціально-психологічні програми.

Зміна концепції владної політики у жіночому питанні, а тим більше її реалізація - справа складна і довготривала. Та вміло поєднуючи вітчизняні традиції зі світовим досвідом можна одержати бажаний результат - дійсно демократичну політику, в якій будуть паритетно представлені інтереси як чоловічого, так і жіночого населення України.

Основні положення та висновки дисертації викладено у наступних публікаціях автора: 1. Катан О.І. Паритетна демократія, гендерна політика. Проблеми та перспективи розвитку // Грані. - 1999 (листопад-грудень). - С. 116-120.

2. Катан О.І. Гендерна політика як основа гармонізації українського суспільства // ІІІ-я Міжнародна науково-практична конференція “Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління” - м.Харків, листопад 2002 р. Х., 2003. - С. 304-305.

З. Катан О.І. Вибори 2002 року та аналіз участі в них жінок // Грані. - 2002 (листопад-грудень). - С. 107-112.

4. Катан О.І. Проблеми забезпечення гендерного паритету в Україні // Грані. - 2003 (липень-серпень). - С. 137-142.

5. Молодежи о гендере / Е.И. Бородин, Ю.В. Борисова, И.В. Шпекторенко, О.И. Катан, М.П. Страшкин, А.В. Воронкин, М.В. Адрианов. - Днепропетровск, 2003. - 52 с.