Роль церковнослов’янської мови у розвитку семантичної структури лексеми-імені концепту та словотвірного гнізда із вершиною душа. Концептуальний аналіз динаміки концептуалізації фрагмента мовної картини світу на основі об’єктивних формальних ознак.
Аннотация к работе
Дослідження семантичного простору слова - це аналіз реалізації слова та функціонування його на різних рівнях мови: зясування його етимології, семантичної структури слова та можливості розширення її в текстах, насамперед фольклорному, а також художньому, в різні історичні періоди; виявлення словотвірних потенцій слова (які похідні утворюють від нього і які семеми реалізують у цих похідних); вивчення входження слова до фразеологічної одиниці, виявлення їхньої етимології для зясування первісної мотивації; аналіз синтагматичних звязків слова, тобто його сполучуваності з іншими словами в реченні тощо. Сковороди характеризує особливе співвідношення сакральної та несакральної частин концепту: твори наскрізь пронизані релігійно-філософськими роздумами, слово-імя концепту душа часто реалізує в них певну синкретичну сутність, у якій сконцентрована сукупність ознак: „душа - частина людини поряд із тілом”, „душа - психічна діяльність людини”, „душа - внутрішній світ людини” тощо, напр.: Душа наша тhлесным не может довольна быть; Она только небесным горит скуку насытить. Душа зі сакральним і несакральним значеннями як субєкт порівняння має такі образні уподібнення: душа - птах,, душа - хмарка, душа - метелик, душа - дитина, душа - зоря, душа - муха, а частину, що стосується психологічного значення, характеризують ще й уподібнення: душа - вода, душа - музика, душа - вогонь, душа - змія, душа - книга тощо. Частина порівнянь із лексемою душа як обєктом порівняння в когнітивному плані симетрична із тими порівняннями, де душа є субєктом порівняння: найчастіше спостерігаємо порівняння птах - душа; душа - зоря; душа - дитина; душа - музичний інструмент; душа - туман; душа - вода; душа - вітер; душа - тінь; душа - квіти, дерева; душа - світло тощо. (Л.У.); душа - анатомічний орган, що передусім відчуває біль: …душа скипається від болю (Гонч.); душа - вмістилище, найчастіше посудина, у яку можна щось покласти, вкласти, влити, яку можна заповнити: Добротою та ніжністю... була їй переповнена душа (Гонч.); душа - вогонь: І він ... синівською відданістю їй віддячив, напруженим, чесним горінням душі (Гонч.); душа - вода: Вони зрозуміли, чули, як їх душі переливалися одна в одну… (Конис.); душа - камінь: ...ти, о святе мистецтво, не можеш достукатись в бетонові їхніх душ (Гонч.); душа - нитка, вузол: Серця тайні фібри хорі, Сам вузол душі недуж (Фр.); І знов стихне, лиш одного чути, і знов усі душі в один узлик звязані, на одну струнку натягнуті (Свид.); душа - квітка: Не зневажай душі своєї цвіту (Л.У.); душа - музичний інструмент: Наймитенко добре розумів психологію крестян; добре знав, яка струна в душі мужика коли і який дає голос, тямив він, по якій струні треба вдарити, щоб вона заспівала саме ту пісню, якої треба Наймитенкові (Конис.) тощо.Семантична структура слова зафіксувала певну кількість логічних, переважно ядерних ознак концепту ДУША, які розрізняємо: 1) за тривалістю вживання в часі (постійні, що функціонували впродовж усього писемного періоду: „душа - безсмертна”, „душа - нематеріальна”, „душа - частина людини”, „душа - внутрішній психічний світ людини”, „душа - людина”, „душа - основне в людині”, „душа - епіцентр позитивних характеристик людини, насамперед добра”; тимчасові концептуальні ознаки, що функціонували лише в певні періоди: „душа - совість”, „душа - присяга”); 2) за частотністю використання, а відповідно й за важливістю в ментальній організації мовця (центральними є концептуальні ознаки, виражені релігійним значенням, психологічним та значенням „людина”, усі інші - периферійні); 3) за сферою використання (сакральні, тобто виражені релігійним значенням, решта - несакральні); 4) за раціональністю / аксіологічністю (аксіологічною концептуальною ознакою є „душа - епіцентр позитивних характеристик людини, насамперед добра”, усі інші, названі вище, - раціональні, хоча визначальною є аксіологічна характеристика, адже в душі панує етична оцінка, яку дають за відповідністю думок, бажань, намірів та вчинків людини моральним нормам чи зразкам). Первинним було релігійне значення, інші утворилися від нього на основі метонімічних та синекдохічних перенесень, актуалізованих когнітивною „памяттю” слова: наприклад, сакральні концептуальні компоненти „душа - основне в людині”, „душа - позитивна якість” послужили формуванню та розвиткові значення „основне в чому-небудь; основа чого-небудь”. Словотвірний вимір семантичного простору слова-імені концепту підтвердив, що похідні від лексеми душа слова актуалізують усі виражені парадигматичним виміром концептуальні компоненти, окрім двох: „душа - основне в чому-небудь, суть чогось” та „душа - центральна фігура чого-небудь”, тобто компоненти сакральної частини концепту залишаються в повному обсязі, а от несакральна частина, очевидно, через свою пізнішу появу, зреалізована в похідних не досить повно. Усі виміри засвідчують тісні звязки концепту ДУША з іншими концептами сакральної та несакральної сфер: ДУХ (зрідка синонімічність, ототожнення цих понять, але частіше покриття другого пер