Проблеми застосування сили в міждержавних відносинах. Застосування "гуманітарної інтервенції", її альтернативного методу - концепції "обов’язок захищати". Збалансування загальних інтересів міжнародного співтовариства щодо підтримки миру і безпеки у світі.
Аннотация к работе
Невтішний досвід останніх років свідчить про низьку ефективність правового інструментарію для протидії зазначеним явищам, що спричинило необхідність пошуку шляхів ефективного збалансування загальних інтересів міжнародного співтовариства щодо забезпечення миру і безпеки у світі та інтересів окремих держав щодо забезпечення ефективної реалізації основних принципів міжнародного права, визначених Статутом Організації Обєднаних Націй 1945 р., а також Декларацією про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Обєднаних Націй 1970 р., і Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. Мета статті - дослідити становлення та основні положення концепції «Обов’язок захищати», провести порівняльний аналіз цієї концепції з концепцією «гуманітарної інтервенції» та виявити їх вплив на сучасне міжнародне право. У грудні 2001 році ця група представила на розгляд Еенеральному Секретарю та державам-членам ООН добре відому в міжнародному праві Доповідь «Responsibility to protect» («Обов’язок захищати»), яка запропонувала альтернативу так званому «праву на гуманітарну інтервенцію», заміщуючи його «обов’язком захищати» [2]. Комісія запропонувала включити до змісту «обов’язку захищати» три складники: «обов’язок запобігати» («the responsibility to prevent»), який включає передусім раннє попередження та аналіз ситуації, «обов’язок реагувати» («the responsibility to react»), у тому числі застосування військових заходів та ухвалення рішення про інтервенцію, «обов’язок відновлювати» («the responsibility to rebuild»), який охоплює так звані «постінтервентні» обов’язки, належне управління під юрисдикцією ООН, а також межі окупації [3, с. Зловживання цією концепцією для досягнення політичних цілей являє собою велику загрозу мирові та безпеці, тому навіть її прихильники вважають «гуманітарну інтервенцію» правомірною лише за дотримання певних умов: вчинення на території держави масових вбивств, тортур, створення нестерпних для життя умов, тобто таких злочинів, що однозначно є грубим порушенням прав людини; неможливість розв’язання конфлікту мирним шляхом; застосування сили має на меті припинення масових порушень прав людини; пропорційність («гуманітарна інтервенція» повинна бути обмежена тими діями, що є розумними і необхідними для досягнення поставленої мети, тобто припинення порушення прав людини) [9, с.